Тема поета й поезії у творчості Пушкіна й Лермонтова займає одне із провідних місць. У добутках, присвячених цій темі, Пушкін і Лермонтов ставлять і розв’язують наступні питання: якими духовними рисами повинен володіти поет, яка роль поета в суспільстві, у чому сутність самого процесу творчості, якої повинне бути відношення поета до навколишнього світу, у чому полягають його заслуги перед суспільством. Обоє поета переконані в тім, що необхідною умовою творчості є воля. Пушкіна говорить про це у вірші «Поетові». Автор на собі випробував «суд дурнів і сміх юрби голодної», але не втратив віри в себе й своє покликання. Пушкіна призиває поета: …

Яскраві, неповторні жіночі образи зображені в добутках А. С. Пушкіна: романтична горда Земфіра, весела й чарівна панянка-селянка, по-детски простодушна Ольга, фатальна господарка чорної шалі… Але є в його добутках такі героїні, про які В. Г. Бєлінський сказав, що вони втілення національного російського характеру. Російський національний характер втілений у Пушкіна в жіночому типі не випадково: сутність його, за словами В. Г. Бєлінського, становить «і полум’яна пристрасть, і задушевність простого, щирого почуття, і чистота й святість наївних рухів шляхетної натури», і багато чого іншого. Особливо яскраво проявляються ці якості в характерах таких героїнь, як Тетяна Ларіна й Марья Іванівна Миронова, незмінно зухвала повага й замилування читачів. У їхніх характерах багато загального, хоча походження, умови виховання в панянок різні. Тетяна виросла в селі, серед провінційного дворянства, недалекого й у той же час добросердого. Вона читала й писала по-французькому, хоча, звичайно ж, російська нянька зіграла набагато більше важливу роль у її вихованні. Звідси йдуть типово народні риси в її характері: любов до природи, до рідних місць (особливо це помітно перед від’їздом у Москву), віра в прикмети й народні повір’я, любов і знання фольклору. Махаючи Миронова виросла в степовому гарнізоні, позбавлена навіть того суспільства, що було в Тетяни, і, звичайно, не одержала типового дворянського утворення - вона пише Гриневу на чистій російській мові. Але вона ще менш відрізняється від народу, серед якого росла, крім того, вона бідна, все її придане - кріпосна дівка Палашка; і попадя Килина Памфиловна приймає неї у свою сім’ю у важку мінуту. Головне, що зближає обох панянок - споконвіку народний моральний початок, закладений у характері, що допомагає героїням перетерплювати життєві випробування, зберігаючи в собі краще й удосконалюючись. Здатність любити глибоко, щиро з’єднується в душі героїнь охоче до самопожертви й почуттям боргу. На все життя збереже Тетяна Ларіна вірність своєму почуттю. Онєгін відхилив любов провінційної мрійниці й після дуелі з Ленским виїхав з маєтку. Тетяна дбайливо зберігала своє глибоке почуття. Але Онєгін нічим не нагадував про себе… Тетяна вийшла заміж. Навіщо? Не для себе: Мене зі слізьми заклинань Молила мати; для бідної Тани Всі були жереби рівні… Тетяна не здатна на обман, на зрадництво, для неї неможливо заподіяти страждання чоловікові, шановному людині, порушити обітниця вірності, дана в церкві: Я вас люблю (до чого лукавити?), Але я іншому віддана; Я буду століття йому вірна. Такий підсумок її пояснення з Онєгіним закономірний, іншого просто не могло бути, інакше це була б уже не Тетяна - щира й вірна, готова пожертвувати своїми почуттями, але не заподіяти зло іншому. Керували нею її висока чесність, почуття довге. Така ж у любові й Марья Іванівна. Вона не може вийти заміж за Гринева без благословення його батьків, вона не згодна на вінчання тайкома, без них ведена. Причому вона готова дати Петру Андреичу волю, жертвуючи своїми почуттями. «Коли знайдеш собі суженую, коли полюбиш іншу - бог з тобою, Петро Андреич; а я за вас обох…» - так, заплакавши, говорить вона героєві. Соромлива й боязка, «боягузка» Маша у важких життєвих випробуваннях виявляється вольовий і рішучою. Втративши батьків при нападі на міцність пугачовців, приховуючи своє походження, у важкій нервовій хворобі, вона знаходить у собі сили й мужність протистояти домаганням Швабрина. «На підлозі, у селянському обірваному платті сиділа Марья Іванівна, бліда, худа, з розпатланими волоссями. Перед нею стояв глечик all so ch. ru 2001 2005 води, покритий скибою хліба». Витримавши такі умови, Маша готова вмерти, але не стати женою Швабрина. Навіть Пугачов був торкнутий рішучістю дівчини. І таку ж рішучість вона проявляє, задумавши врятувати Гринева від несправедливих обвинувачень. Одна, без чиєї-або підтримки, вона їде в Петербург просити милості в государині, зневажаючи тим, що при обставинах, що відкрилися, може постраждати її добре ім’я, репутація чесної дівчини. Це таке ж переступає всі правила пристойності рішення, як і лист Тетяни з її визнанням любові до Онєгіна. Але в таких життєвих обставинах моральні закони, пошук істини, глибоке почуття сильніше норм суспільної моралі й вищим суддею для героїні може бути тільки власна совість. У щиросердечній цілісності бачить Пушкін суть російського національного характеру, у цьому секрет неминущої любові читачів до пушкінських героїв. Російська література дала згодом багато прекрасних
образів російських жінок. Але в багатій галереї їхня Тетяна Ларіна й Маша Миронова залишаються одними із кращих і незабутніх образів, безсмертними створеннями творчого генія Пушкіна. )

Євгеній живе на окраїні старого Петербурга, у Коломне, десь служить і не думає про своїх знатних предків. Він із працею відстоює свою незалежність і честь, вічно відчуває потребу й лише мріє про зручне містечко так про одруження на такій же бідній дівчині, як він сам. Але повінь руйнує мрії Євгенія, змивши будиночок його нареченої. Причину свого нещастя Євгеній бачить в «фатальній волі» того, хто заснував місто на «драговині блат».

Сергій Олександрович Єсенін. Творчість Сергія Олександровича Есени на, неповторно яскрав і глибоке, нині міцно ввійшло в нашу літературу й користь ется величезним успіхом у численного радянського й закордонного читача. Вірші поета повні серцевої теплоти й искрен ности, жагучої любові до безмежних просторів allsoch. ru 2001-2005 рідних полів, “невичерпний сум” яких умів він так емоційно й так лунко передати. У нашу літературу Сергій Єсенін увійшов як видатний лірик. Саме в лірику ви ражено все, що становить душу єсенін ского творчості

Це перша велика післяжовтнева поема в російській літературі. У ній знайшли своє відбиття не тільки революційна сучасність, але й думки цілого покоління інтелігентів, до числа яких ставився й Олександр Блок. В “Дванадцяти” поет піднявся до грандіозних соціальних узагальнень. Характерну рису добутку становить органічне злиття реалістичного й романтичного