«І змішав Бог народи, і розділив на сімдесят і два народи, і розсіяв по всій землі. Від цих же сімдесятьох двох мова (у стародавності слово «мова» позначало «народ». Прим. авторів-укладачів) відбувся й народ слов’янський. Сіли слов’яни по Дунаєві, де тепер земля Угорська й Болгарська. Від тих слов’ян розійшлися слов’яни по землі й прозвалися іменами своїми від місць, на яких сіли. Так одні селі на ріці ім’ям Морава й прозвалися морава, а інші назвалися чехи. А от ще слов’яни: білі хорвати, серби й хорутане (одне зі слов’янських племен, що жило слов’янського народу, що нині живе в Словенії. Прим. авторів-укладачів.) Слов’яни сіли на Віслі й прозвалися ляхами, а від тих ляхів пішли поляки. Також і ці слов’яни прийшли й сіли по Дніпрові й назвалися галявинами, а інші - древлянами, тому що сіли в лісах, а ще інші селі між Прип’яттю й Двиною й назвалися дреговичами, інші селі по Двіні й назвалися полоча-нами по річці Полена. Ті ж слов’яни, які сіли біля озера Ільменю, прозвалися своїм ім’ям - слов’янами (Слов’яни, що розселилися навколо озера Ільмень, не мали власної племінної назви. Це можна пояснити тим, що тут жили вихідці з різних слов’янських земель і племен, отже, слов’яни - загальне ім’я, що відрізняло їх від сусіднього неслов’янського населення (чуді, веси й ін. Прим. авторів - укладачів.), і побудували місто, і назвали його Новгородом. А інші селі по Десні й по Сейму й назвалися жителями півночі. І так розійшовся слов’янський народ. Коли ж галявині жили окремо по горах цим, отут був шлях з Варяг у Греки й із Грек по Дніпрові, а у верхів’ях Дніпра - волок до Ловоти, а по Ловоти можна ввійти в Ільмень, озеро велике; із цього ж озера випливає Волхов і впадає в озеро велике З (Ладожское озеро. Прим. авторів-укладачів), і устя того озера впадає в море Варязьке (тобто Балтійське. Прим. авторів-укладачів). А Дніпро впадає устям у Понтийское море (тобто Чорне. Прим. авторів-укладачів); це море слывет Росіянином.

Галявині ж жили в ті часи окремо й побудували містечко Київ. А в древлян було своє князювання, а в дреговичів своє, а в слов’ян у Новгороді своє, а інше на ріці Полена, де полочане. Від цих останніх відбулися кривичі, що сидять у верхів’ях Волги, і  у  верхів’ях  Двіни,  і  у  верхів’ях Дніпра,  їх  же місто — Смоленськ. Від них же відбуваються й жителі півночі.

Галявині ж були зі слов’янського роду й тільки після назвалися галявинами, і древляни відбулися від тих же слов’ян і також не відразу назвалися древлянами; радимичі ж і вятичи - від роду ляхів (поляків. Прим. авторів-укладачів). Були два брати в ляхів - Радим, а іншої - Вятко; і прийшли й сіли: Радим на Сожі, від нього прозвалися радимичі, а Вятко сіл з родом своїм по Оці, від нього одержали свою назву вятичи. І жили між собою у світі галявині, древляни, жителі півночі, радимичі, вятичи й хорвати. Дуліби ж жили по Бугові, де нині волыняне, а уличи й тиверці сиділи по Дністру й соседили з Дунаєм. Була їхня безліч; сиділи вони колись по Дністру до самого моря».

Цит. по: Повість минулих літ // Пам’ятники літератури Древньої Русі: XI - початок XII в. М., 1978.