Найбільше значення Крилов надавав розміщенню байок на першому й останнім місцях кожної книги. На відкриття, першим номером, він ставив переклади й перекладання байок Эзопа й Лафонтена. Закінчував книги тільки оригінальними байками, що мають політичну гостроту або характер эстетической програми автора. Крилов уважав збірник своїх байок цільним, єдиним добутком, і ми, слідом за автором, одержуємо право приводити цитати з різних сторінок цієї книги, як ми приводили б їх з тексту однієї байки

Байки Крилова — ці маленькі історії, спектаклі, бесіди, монологи — настільки розумні, гострі, діловиті, різноманітні по темах, що здаються створеними незвичайно мудрою й тямущою людиною, якій ведені всі страсті, радості й страждання, пережиті людьми. Їх міг написати тільки автор, що володіє величезним життєвим досвідом, що довго прожив на світі, простіше говорячи - старий. Дідусь. Таким зображений Крилов на пам’ятнику роботи скульптора П. К. Клодта, поставленому в Літньому саду Петербурга, нині Ленінграда. Фігури чотириногих персонажів оточують постамент, на верхній площадці якого сидить байкар. У дні своєї молодості Крилова побачив і описав Іван Сергійович Тургенєв:

• «Крилова я бачив усього один раз - на вечорі в одного чиновного, але слабкого петербурзького літератора. Він просидів години три з лишком нерухомо між двома вікнами - і хоч би слово промовив! На ньому був просторий поношений фрак, біла шийна хустка; чоботи з пензликами наділяли його гладкі ноги. Він опирався обома руками на коліна -і й навіть не повертав своєї колосальної, важкої й величної голови; тільки очі його зрідка рухалися під навислими бровами. Не можна було зрозуміти: що він, чи слухає й на вус собі мотає, або просто так - сидить і «існує»? Ні сонливості, ні уваги на цьому великому, прямо російській особі,- а тільки розуму палата, так закореніла лінь, так часом щось лукаве немов хоче виступити назовні й не може - або не хоче- пробитися крізь весь цей старечий жир…»

Він слил диваком, лінивцем, але був відмінним бібліотекарем імператорської Публічної бібліотеки, завідуючи Росіянином її відділом. сучасники, Що Знали Крилова, затверджують, що він без чиєї б те не було допомоги на п’ятидесятому році життя вивчив давньогрецьку мову й читав байки Эзопа, перекладав з «Одиссеи», з «Життєписів» Плутарха.

Слава пізно осінила Крилова, щоб тим прочнее за ним зберегтися. Перейшовши від прози й драми до байки, він загартував зброю художньої сатири й знайшов свій щирий шлях

Іван Андрійович Крилов народився 2 лютого 1769 року. Батько його, Андрій Прохорович, скромний армійський офіцер, не володів маєтком, не мав знатних заступників. Йому довелося тринадцять років служити солдатом, каптенармусом, сержантом, перш ніж одержати перший офіцерський чин прапорщика. Життя в столиці була не по засобах, і він перевівся в провінцію. Повстання Пугачова застало його в Яицком містечку в рядах приборкувачів. По закінченні війни Андрій Прохорович подав у відставку й переїхав із сім’єю у Твер - нині місто Калінін,- де був прийнятий у цивільну службу. В 1778 році він умер, покинувши сім’ю в жорстокій бідності

Крилов вивчився читати й писати під керівництвом матері, про яку завжди озивався з любов’ю й повагою. У сім’ї одного із тверских чиновників удалося йому почати заняття французькою мовою. От, по суті, чим обмежилося навчання Крилова. Він не пройшов ніякої школи. Своїми більшими знаннями він був зобов’язаний тільки самоосвіті. Крилов з дитинства пристрастився до книг. Десяти років від роду Крилов надійшов на службу подканцеляристом тверского магістрату. Він щодня ходив в «присутність» і переписував паперу. Провінційне чиновницьке середовище удручающе діяла на розвиненого не по літам підлітка. Юний Крилов близько познайомився з бюрократичною системою апарата монархії у всій її непривабливій наготі. Хабара, підкуп бачив він у тверских канцеляріях, розуміючи, що й в інших містах і установах відбувається те ж саме. У журналах і байках Крилова відбиті його враження про соціальну нерівність

Але канцелярська штовханина не вбила в Крилові жвавого інтересу до життя народу. Він жадібно придивляється до людей, запам’ятовує, порівнює. Сучасники розповідали про те, що Крилов у роки свого перебування у Твері з особливим задоволенням відвідував народні збіговиська, торговельні площі, кулачні бої; часто сиживал на березі Волги, прислухаючись до розмов праль, схоплюючи й усмоктуючи живе російське слово. Він любив передавати товаришам почуті їм приказки, байки, анекдоти. Безсумнівно, що таке спілкування з народом допомагало нагромадженню життєвого досвіду, розвивало спостережливість, знайомило з рідною мовою. По своєму становому положенню Крилов був набагато ближче саме до середовища «простолюдинів», чим до тверскому дворянського суспільства. Дворянство дісталося йому по чині батька, капітана армії, воно було вислуженим, а не родовим. В 1782 році чотирнадцятилітній Крилов разом з матір’ю й молодшим братом переселився в Петербург і надійшов на службу в Казенну палату. У наступному році почав він літературну діяльність - склав комічну оперу «Кофейница».

Перший твір Крилова не вільно від недоліків, але в нього є й достоїнства. Фігура негідника-прикажчика, що у корисливих цілях віддає селян, прагне не допустити шлюб молодої пари, була вже відома по комічній опері Княжніна «Нещастя від карети». Але Крилов інакше підійшов до цього сюжету. Наголос перенесений на характеристику безправного положення селян, на зображення сваволі й насильства кріпосників. Поставити в театрі «Кофейницу» не вдалося

Потім, пробуючи свої сили в драматургії, Крилов написав дві трагедії - «Клеопатра» і «Филомела». Однак, взявшись зображувати напружену боротьбу людських страстей, не маючи про їх ясного поняття, він зазнав невдачі, і його трагедії не побачили світла

Крилов приймається за комедії. В 1786-1788 роках він пише комедії «Автор у прихожей», «Пустуни» і комічну оперу «Скажена сім’я». Сатиричний талант Крилова знаходить у цих п’єсах повне вираження. Його відрізняє прагнення до різких перебільшень - гротеску, грубуватим комічним ефектам. Комедія найчастіше звертається вфарс.

Увійшовши в літературно-театральну сферу столиці, Крилов виконує доручення дирекції театру, перекладає п’єсу, складає оперу «Американці» і віддає її для постановки. Але незабаром конфлікт із директором закрив йому дорогу на сцену. Переконавшись у цьому, Крилов залишає драматургію. З 1788 по 1801 рік Крилов ніде не служить і займає положення літератора, видавця журналів і співвласника друкарні

Кінець 1780-х років у Росії характеризується ростом селянського руху проти поміщиків. У ці роки визріває ідея геніальної революційної книги Радищева «Подорож з Петербурга в Москву». Суспільна атмосфера розжарювалася з кожним днем, і Крилов чуйно сприймав її вплив. Він зустрічався з найбільш прогресивними й сміливими діячами епохи. Незважаючи на посилення реакції, очікування бурхливих подій змушувало Крилова бути енергійним, обертати до читачів слово правди й переконання. Після недовгої участі в журналах «Ліки від нудьги й турбот» (1787) і «Ранкові годинники» (1787-1788) Крилов приступають до видання свого журналу «Пошта парфумів» (1789).

Обстановка в країні створювала помітний підйом російської суспільної думки. Саме тепер починає Радищев здійснення давно задуманих планів: друкує свої книги, займає провідну роль в «Суспільстві друзів словесних наук» - дружнім об’єднанні радикально настроєних молодих людей у Петербурзі. Фонвізін, чиї добутки було заборонено видавати, пробує знову заговорити із читачем у журналі «Друг чесних людей, або Стародум» (1788), але його спроба припиняється царською цензурою. І все-таки матеріали, заготовлені для цього журналу, негайно стають відомими врукописи.

Крилову не без праці довелося домогтися дозволу на журнал, і він з наснагою готовив його номери. «Пошта парфумів» підхопила й розвила сатиричну традицію російських журналів 1769-1774 років. У період посилення феодальної реакції, що наступила слідом за розгромом повстання Пугачова, Крилов підняв зброю соціальної сатири й критики проти самодержавно-кріпосницької держави. Мовлення в його добутках ішла не тільки про окремі факти. Крилов засуджував бюрократичну сваволю, що панувала в країні, говорив про згубність шляху, по якому уряд Катерини II веде країну

Pages: 1 2