Дії заколотників. - Маиор Заївши. - Узяття Іллінською міцності. - Смерть Камешкова й Воронова. - Стан Оренбурга. - Облога Яицкого містечка. - Бій під Бердою. - Бібіков у Казані. - Катерина II, поміщиця казанська. - Думка Європи. - Вольтер. - Указ про будинок і сімейство Пугачова.

Розбиття Кара й Фреймана, погибель Чернишова й невдалі вилазки Валленштерна й Корфа збільшили в заколотниках зухвалість і самовпевненість. Вони кинулися в усі сторони, розоряти селища, міста, обурюючи народ, і ніде не знаходили супротивления. Торнов із шістьома стами людина збунтувала й ограбувала всю Нагайбацкую область. Чика, тим часом, підступив під Уфу з десятитисячним загоном, і осадив її наприкінці листопада. Місто не мало зміцнень подібних оренбурзьким; однак ж комендант Мясоєдов і дворяни, що шукали в ньому притулку, зважилися оборонятися. Чика, не наважуючись на сильні напади, зупинився в селі Чесноковке в десяти верстах від Уфи, збунтував околишні села, большею частию башкирські, і відрізав місто від усякого повідомлення. Ульянов, Давидов і Бєлобородов діяли між Уфою й Казанню. Тим часом Пугачов послав Хлопушу з п’ятьома стами людина й із шістьома пушками взяти міцності Іллінську й Верхне-Озерну, до сходу від Оренбурга. Для захисту цієї сторони відряджений був, сибірським губернатором Чичериним, генерал-поручик Декалонг і генерал-маиор Станіславський. (48) Перший прикривав границі сибірські; останній перебував в Орськой (49) міцності, діючи нерішуче, втрачаючи бадьорість при найменшій небезпеці, і під різними приводами відмовляючись від виконання свого боргу.

Хлопуша взяв Іллінську, на приступі заколовши коменданта поручика Лопатина; але пощадив офіцерів і не розорив навіть міцності. Він пішов на Верхне-Озерну. Комендант, підполковник Демарин, відбив його напад. Довідавшись про те, Пугачов сам поспішив на допомогу Хлопуши й, соединясь із ним 26 листопада ранком, підступив ту ж годину до міцності. Цілий день пальба не вмовкала. Кілька разів заколотники спешась ударяли в списи, але завжди були перекинуті. Увечері Пугачов відступив у башкирське село, за дванадцять верст від Верхне-Озерної. Отут довідався він, що із Сибірської лінії йдуть до Іллінською трьох роти, відряджені генерал-маиором Станіславським. Він пішов припинити їм дорогу.

Маиор Заївши, начальствовавший цим загоном, встиг однак зайняти Іллінську (27 листопада). Міцність, залишена Хлопушею, не була їм випалена. Жителі не були виведені. Між ними перебувало кілька полонених конфедератів. Стіни й деякі хати були ушкоджені. Військо все було взято, крім одного сержанта й пораненого офіцера. Анбар був відчинений. Кілька чвертей борошна й сухарів валялися надворі. Одна гармата кинута була у воротах. Заївши нашвидку зробив деякі розпорядження, розставив по трьох бастіонах три пушки, що були в його загоні (на четвертий не дістало); також заснував варти й роз’їзди, і став очікувати ворога.

На інший день присмерком Пугачов з’явився перед міцністю. Заколотники приближились, і роз’їжджаючи біля її, кричали вартовим: - "не стріляйте й виходите геть: тут государ". По вистрілили з гармати. Убило ядром один коня. Заколотники зникли, і через годину здалися через гору, ськача врозсип під предводительством самого Пугачова. Їх відігнали пушками. Солдати й полонені поляки (особливо останні) з жаром просилися на вилазку; але Заївши не погодився, побоюючись від них зради. "Залишайтеся тут і захищайтеся" - ськазав він їм - "а я від генерала виходити на вилазку веління не маю".

29-го Пугачов підступив знову, везучи два пушки на санях і перед ними посуваючи кілька возів сіна. Він кинувся до бастіону, на якому не було пушки. Заївши поспішив поставити там дві; але колись, ніж встигли їх перетягнути, заколотники розбили ядрами дерев’яний бастіон, спешась, кинулися й доламали його, і зі звичайним криком увірвалися в міцність. Солдати розбудувалися й побігли. Заївши, майже всі офіцери й двісті рядових були вбиті. Інших погнали в ближнє татарське село. Полонені солдати наведені були проти зарядженої гармати. Пугачов, у червоному козацькому платті, приїхав верхи в супроводі Хлопуши. Тільки він з’являться солдати поставлені були на коліна. Він ськазав їм: прощає вас бог і я, ваш государ Петро III, імператор. Вставайте! Потім велів обернути пушку й випалити в степ. Йому представили капітана Камешкова й прапорщика Воронова. Історія повинна зберегти ці смиренні імена. - Навіщо ви йшли на мене, на вашого государя? запитав переможець. - "Ти нам не государ", відповідали бранці: "у нас у Росії государиня імператриця Катерина Олексіївна й государ цесаревич Павло Петрович, а ти злодій і самозванець". Вони відразу були повішені. - Потім привели капітана Башарина. Пугачов, не ськазавши вже йому ні слова, велів було вішати і його. Але взяті в полон солдати стали за нього просити. Коли він був до вас добрий, ськазав самозванець, то я його прощаю. І велів його так само, як і солдат, обстригти по-казацки, а поранених відвезти в міцність. Козаки, що були в загоні, були прийняті заколотниками, як товариші. На питання, навіщо вони негайно не приєдналися до осаджуючої, вони відповідали, що боялися солдатів.

Від Іллінською Пугачов знову звернувся д Верхне-Озерного. Нього неодмінно хотілося неї взяти, тим більше, що в ній перебувала дружина бригадира Корфа. Він грозив неї повісити, злобясь на її чоловіка, що думав обдурити його брехливими переговорами. (50)

30 листопада він знову оточив міцність, і цілий день стріляв по ній з гармат, заміряючись на приступ, то з тої, то з іншої сторони. Демарин, для підбадьорення своїх, цілий день стояв на валу, сам заряджаючи пушку. Пугачов відступив, і хотів итти противу Станіславського, але, перехопивши оренбурзьку пошту, роздумав і вернувся в Бердськую слободу.

Під час його відсутності, Рейнсдорп хотів зробити вилазку, і 30-го, уночі, військо виступило було з місту; але коня, виснажені беськормицей, падали й дохнули під вагою артилерії, а трохи козаків бігло. Валленштерн примушений був вернутися.

В Оренбурзі починав виявлятися недолік у їстівних припасах. Рейнсдорп вимагав оних від Декалонга й Станіславського. Обоє відговорювалися. Він щогодини очікував прибуття нового війська, і не одержував про нього ніякої звістки, будучи відрізаний отовсюду, крім Сибіру й киргиз-кайсацких степів. Для піймання мови висилав він іноді до тисячі чоловік, і те нерідко без успіху. Здумав він, за порадою Тимашева, розставити капкани біля вала, і як вовків ловити заколотників, що роз’їжджають уночі біля міста. Самі обложені глузували з сіяю військової хитростию, хоча їм було не до сміху; а Падуров, в одному зі своїх листів, уїдливо дорікав губернатора його невдалою вигадкою, пророкуючи йому загибель і глумливо радячи ськоритися самозванцеві. (51)

Яицкой містечко, це перше гніздо бунту, довго не виходив з покори, зляканий військом Симонова. Нарешті часті пересилання з бунтівниками й неправдиві чутки про узяття Оренбурга підбадьорили прихильників Пугачова. Козаки, що відряджаються Симоновим з міста для змісту варт, або для піймання возмутителей, що підсилаються з Бердськой слободи, почали явно робити непокора, звільняти схоплених бунтівників, в’язати вірних старшин і перебігати в табір до самозванця. Рознісся слух про наближення заколотницького загону. У ніч із 29 на 30 грудня старшина Мостовщиков виступив противу його. Чрез кілька годин троє з колишніх з ним козаків приськакали в міцність і оголосили, що Мостовщиков у семи верстах від міста був оточений і захоплений численними юрбами бунтівників. Сум’яття в місті було велике. Симонов оробел; до счастию, у міцності перебував капітан Крилов, людина рішучий і розсудливий. Він у першу мінуту безладдя прийняв начальство над гарнізоном і зробив потрібні розпорядження. 31 грудня загін заколотників, під предводительством Толкачева, увійшов у місто. Жителі прийняли його із захватом, і відразу вооружась чим не потрапило, з ним з’єдналися, кинулися до міцності із всіх провулків, засіли у високі хати, і почали стріляти з віконець. Постріли, говорить один свідок, сипалися подібно дроби биткою десятьома барабанщиками. У міцності падали не тільки люди, що стояли на очах, але й ті, які на мінуту приподимались через заплоти. - Заколотники, безпечні в десяти сажнях від міцності, і большею частию гулебщики (мисливці) попадали навіть у щілині, з яких стріляли обложені. Симонов і Крилов хотіли запалити найближчі будинки. Але бомби падали в сніг і вгасали, або негайно були заливаеми. Жодна хата не загорялася. Нарешті троє рядових викликалися запалити найближчий двір, що їм і вдалося. Пожежа швидко поширилася. Заколотники вибігли; з міцності почали по стріляти з гармат; вони вийшли, несучи вбитих і поранених. До вечора підбадьорений гарнізон зробив вилазку, і встиг запалити ще кілька будинків.

Pages: 1 2 3