Сучасний етап розвитку термінознавства позначений увагою до галузевих термінологій у різних вимірах: системно-структурному, функціональному, когнітивному. Соціолінгвістична термінологія – не виняток, сьогодні вона потребує унормування, стандартизації та комплексного опису. Актуальною є системно-структурна характеристика, зокрема гіперо-гіпонімічних відношень, які забезпечують основу ієрархічності галузевих терміносистем [Масликова 2005, Шапран 2005, Шелов 2003].

Мета статті – визначити роль словосполучень як засобу номінації родо-видових понять соціолінгвістики. Предмет аналізу – виокремлені із сучасних лінгвістичних праць терміни-словосполучення, що позначають соціолінгвістичні поняття. З огляду на мету формулюємо Завдання: А) виокремити групи соціолінгвістичних термінів, що позначають родо-видові поняття, тобто перебувають у гіперо-гіпонімічних відношеннях; б) з’ясувати роль термінів-словосполучень у формуванні гіперо-гіпонімічних відношень; в) описати особливості номінації видових понять за допомогою термінів-словосполучень.

Терміносистема – це знакова модель спеціальної галузі знання чи діяльності, елементами якої виступають лексичні одиниці (слова і словосполучення) певної мови для спеціальних цілей будь-якої природної мови, зі структурою відповідною структурі даної теорії [Лейчик 2006, с. 129]. Водночас, терміносистема – це ще й складне ієрархічне утворення, що структурує знання за допомогою логічних відношень. Прикладом таких відношень є родо-видові, або гіперо-гіпонімічні зв’язки, одні з найважливіших у формуванні терміносистем. Гіперо-гіпонімія лежить в основі багатьох з них, відображаючи вертикальні відношення суперординації та субординації [Панько та ін. 1994, с. 194; Симоненко 1991, с. 16; Шелов 2003, с. 91].

У мовленнєвому потоці слова актуалізують різні відношення між семами. Можливість чи неможливість виникнення певних семантичних зв’язків залежить від семного складу семем. Для опису гіперо-гіпонімічних відношень необхідно враховувати парадигматичне та синтагматичне значення, які, як структурні значення, виступають основними семантичними характеристиками слова, елементами лексико-семантичної системи. Структурне значення визначається у відношенні одного знака до інших в межах певної знакової системи. Синтагматичне структурне значення характеризує лінійні зв’язки, які забезпечують певну послідовність мовних одиниць, пов’язуючи одне слово з іншим. Парадигматичне структурне значення характеризує нелінійні відношення знаків, які творять певний клас взаємопов’язаних і протиставлених однорідних лексичних одиниць [Новиков 1982, с.93-97; Плотников 1984, с. 43; Попова, Стернин 1984, с. 67].

Розвиток гіпонімічної парадигми термінів може відбуватися експліцитно (терміни співгіпоніми, розвиваючи свої синтагматичні значення, показують поєднання попередньо розчленованих образів у певні семантичні сутності, і таким чином формують семантику гіпонімів) чи імпліцитно (гіперо-гіпонімічні відношення розвиваються через актуалізацію парадигматичних значень гіперонімів). У випадку формування гіперо-гіпонімічних зв’язків у терміносистемах шляхом розвитку синтагмозначення номінація видового поняття відбувається за допомогою родового терміна і з опорою на лексичний конкретизатор [Мацюк 1988, с. 12; Панько та ін. 1994, с. 193-194]. Виникає аналітична форма гіпоніма і терміносистема поповнюється новими термінами-словосполученнями.

Соціолінгвістична термінологія засвідчує обидва типи розвитку гіпонімічної парадигми, але найпродуктивнішим виступає експліцитний: через синтагматичне значення опорного компонента шляхом аналітичної деривації. Цей процес ілюструє одну із основних властивостей терміна: не просто іменувати поняття, а відбивати його зміст, що веде до створення синтаксичним способом складних термінів, Термінів-словосполучень [Даниленко 1977, с. 95-103]. Причини активності і продуктивності цього способу творення термінів дослідники вбачають у здатності значень до конкретизації через додаткові уточнювальні галузеві характеристики загальновживаних слів, а також у можливості ставати вихідними (стрижневими) назвами для творення видових одиниць [Годована 2005, с. 101]. Подібні гіпоніми структурно постають у формі словосполучень.

На думку Загнітка А. П., словосполучення – це „номінативна синтаксична одиниця, яка складається з двох і більше, пов’язаних підрядним зв’язком, повнозначних компонентів, один з яких є стрижневим (головним), другий – залежним” [Загнітко 2004, с. 53]. Природу словосполучення в синтаксичній системі української мови визначають як бінарну, яка ґрунтується на валентних можливостях слова і, при цьому, дозволяє більш розчленовано і конкретно називати предмети, дії, ознаки [Беляев 2003, с. 53; Загнітко 2004, с. 13; Слинько та ін. 1994, с. 58;], що надзвичайно важливо для термінологічної номінації.

За будовою словосполучення поділяють на прості (двокомпонентне семантико-синтаксичне об’єднання повнозначних слів) та складні (багатокомпонентне (три і більше слова) об’єднання повнозначних слів) [Загнітко 2004, с. 68]. Найпродуктивнішою опорною одиницею у словосполученнях виступає іменник, поруч з яким витворилася спеціалізована форма залежного компонента – прикметник, який повністю узгоджується з опорним іменником. Також синтаксично спеціалізованим на означальній функції є родовий відмінок іменника [Вихованець 2003, с. 187-188]. За ступенем семантичної розчленованості у синтаксисі виділяють вільні і невільні (сталі, стійкі) словосполучення. У вільних словосполучення лексичне значення складових зберігається повністю, а в невільних самостійність одного із компонентів втрачена чи послаблена. Таким чином, сталі словосполучення наближаються за семантикою до слова [Беляев 2003, с. 172-73; Слинько та ін. 1994, с. 58].

Найчисленніший клас стійких словосполучень складають неоднослівні терміни, синтаксично і семантично цілісні та відтворювані одиниці (монолітні поняттєво-словесні комплекси). Вони займають проміжну ланку між фраземами та вільними словосполученнями, адже природа спаяності їх компонентів ґрунтується на прямому значенні, а регулярне вживання у професійному мовленні дає можливість визначати їх як відтворювані мовні одиниці, усталеність яких зумовлюється зв’язками із співвідносними поняттями [Михайлишин 1999, с.48-50]. У процесі номінації понять одного класифікаційного ряду кожен етап творення нової одиниці характеризується уточненням семантики вихідного знака. На відміну від словосполучень, які не мають термінологічного значення, терміни-словосполучення, володіючи різним ступенем розкладності, характеризуються більшою стійкістю [Даниленко 1977, c. 104]. Декілька факторів зумовлюють термінологічну стійкість словосполучень: 1) ”зв’язок словосполучення із денотативно-сигніфікативним комплексом, який представляє певний фрагмент довкілля, перебуває у складі конкретної галузі знань чи сфері зацікавлень фахівців і передує термінологічній номінації; 2) постійний порядок складників, зміна яких призводить до втрати стійкості, і, як результат, – детермінологізація номінатів; 3) функціонування термінологічного словосполучення у спеціальних текстах, закріплення його як поняттєво-вербального комплексу в активі користувачів, передусім фахівців конкретної галузі знань; 4) поширеність таких комплексів зі сфери функціонування на сферу фіксації та їх закріплення (наявність у словниках)” [Михайлишин 1999, с. 50 ].

На номінативному рівні між синтетичним та аналітичним терміном немає принципової різниці. Аналітичний термін – це синтаксична конструкція, яка складається з двох чи більше слів. Відповідно, виникає структурна відмінність між двома класами термінологічних одиниць, що зумовлює потребу виокремлення додаткових ознак термінів-словосполучень, які розподіляються за граматичними та семантичними параметрами. Терміни-словосполучення – це переважно субстантивні словосполучення, складові компоненти яких пов’язані між собою за допомогою одного із різновидів підрядного зв’язку, мають постійний порядок складників, характеризуються відтворюваністю, стійкістю, семантичною цілісністю, нездатністю членуватися на самостійні терміни без утрати значення, яке вони виражають [Чуєшкова 2003, с. 4-5].

Розгалужені за допомогою термінів-словосполучень ряди гіпонімів у соціолінгвістичній термінології творяться до назв Аналіз, експеримент, Інтерв’ю, інтерференція, мова, мовна політика, мовна ситуація, соціальна група, соціолінгвістика, спостереження.

Pages: 1 2 3