Глаголят. Ая! (до М. Павлика, т.48, с.189); Ах, добродію любий, такі питання трафляють мене глибоко… (до В. Озаркевича, т.48, с.179); Отсе Вам, любий добродію, мої плани (до Є. Трегубова, т.50, с.345). У листах М. Коцюбинського вони часто використовуються для вираження симпатії, прихильного ставлення до адресата: Свідчу Вам, дорогий добродію, свою повну симпатію й найсердечніші бажання здоров’я та сили (до В. Гнатюка, т.6, с.100).

В українському мовному етикеті непросту історію мають форми Товаришу, товаришко, товариші. Вони є традиційними українськими звертаннями з глибокими національними коренями. У народних піснях козаки, чумаки, січові стрільці зверталися до своїх побратимів Товаришу, товаришеньку І цим указували на повагу, довір’я, дружбу [Возна 1981, с.137]. Як відомо, в сучасній українській мові полісемічне слово “Товариш” реалізує два основних значення: 1.Людина, яка спільно з ким-небудь виконує якусь справу, бере участь у якихось діях, співучасник чого-небудь; 2.Людина, зв’язана з ким-небудь дружбою, щирий друг, приятель [Словник 1970-1980, т.10, с.160]. З такими значеннями лексеми Товариш, товаришка Використовуються і в листах. Письменники вживають їх при зверненні до своїх щирих друзів і приятелів, однодумців, людей, з якими їх пов’язує спільна справа, участь у громадсько-літературному житті: Нам з Вами, старий товаришу, було се байдуже, але іншим ні (Фр. до М. Павлика, т.50, с.148); Прошу не забувати, дорогий товаришу, про завжди Вашого М.Коцюбинського (Коцюб. до І. Липи, т.5, с.310); Шановна товаришко! (Стеф. до О. Гаморак, т.3, с.83). Автори листів могли звертатися так і до тих адресатів, з якими не були знайомі особисто, але з якими їх об’єднували спільні погляди на літературу, історію, громадське життя тощо: Як бачите, дорогий товаришу, Ви далеко, я Вас особисто не знаю, та в мене є довір’я до Вас – і я говорю до вас од самого серця… (Коб. до П. Тодорова, т.5, с.538); Може, не поремствуєте, що називаю Вас товаришкою, бо се ж загальнолюдський звичай зватися так межи людьми однакової “зброї”, а ми ж обидві “воюємо пером” (Л. Укр. до Н. Кибальчич, т.12, с.22); Шановний добродію! Або краще, незнайомий дорогий товаришу! Не здивуйте, що я непрошена Озиваюсь до Вас (Л. Укр. до А. Кримського, т.10, с.329).

У досліджуваних листах зустрічається звертальна конструкція Пане товаришу, яка широко використовувалася в українському інтелігентному середовищі ХІХ ст. у спілкуванні старших за віком осіб з молодшими. В. Сімович відзначав, що в українській мові “таку товариську форму зберегти слід” [Сімович 1984, с.41]. У листах письменників звертання Пане-товаришу Нерідко поширюється означеннями, вираженими прикметниками Шановний, дорогий, добрий Та ін. Компонент Пане Надає висловам відтінку офіційності й вживається для вияву додаткової поваги й увічливості: Дорогий пане товаришу, коли Ви дозволяєте себе так називати, то я з охотою готова (Л. Укр. до І. Франка, т.12, с.11); Пане товаришу! (Стеф. до А. Шлипельського, т.3, с.33).

Як свідчить проаналізований матеріал, звертання Товаришу, товаришко Використовуються як у дружній, так і офіційній тональностях спілкування. У ситуації офіційного та урочистого спілкування вони частіше поширюються означеннями Шановний, вельмишановний, високоповажний, високоповажаний: Прийміте ж, високоповажаний товаришу, оцей мій привіт на нинішнє Ваше свято (Фр. до Б. Грінченка, т.50, с.306); Запрошую Вас, шановний товаришу, помогти українській молодіжі на чужині в її заходах коло рідної літератури (Л. Укр. до І. Франка, т.12, с.85). Дружня тональність спілкування створюється завдяки означенням, вираженим займенником Мій(моя), прикметниками Дорогий (-а), любий (-а), милий (-а), коханий (-а), добрий (-а), ніжний (-а) Та ін.: …мушу кінчати, а хотілось би ще побалакати з Вами, моя мало бачена, але мила товаришко (Л. Укр. до Н. Кибальчич, т.12, с.343 ); Найдорожча товаришко! (Стеф. до О. Кобилянської, т.3, с.249).

Характерною особливістю функціонування лексем Товаришу, товаришко В епістолярії письменників є те, що до чоловіків таке звертання може використовуватись як з поширювачами, так і без них і при цьому не втрачати відтінку прихильності, доброзичливого ставлення до адресата: СПасибі, товаришу, за Ваше добре слово, се вже не вперше воно мені приходить своєчасно (Л. Укр. до А..Кримського, т.11, с.208). У листах до жінок звертання Товаришко Не вживається самостійно, а завжди супроводжується присвійним займенником Мій (моя), а також різноманітними прикметниками-означеннями - від офіційних до ніжних, емоційно забарвлених: Шановна, дорога, мила, люба, кохана, ніжна Та ін.: Бувайте здорові, моя добра, ніжна і люба товаришко (Л. Укр. до Н. Кибальчич, т.11, с. 211); Дорога і шановна товаришко! (Л. Укр. до О. Кобилянської, т.11, с.109).

За радянських часів звертання Товаришу, товаришко Набули нового значення і вживалися переважно до представників партійного середовища, отже, виконували не етикетні функції, зберігаючи в своїй семантиці семи соціального характеру. Сьогодні ці звертання лише відображають певну історичну епоху і не є характерними для сучасного мовного етикету. У наш час, коли повертаються до активного вжитку традиційні українські звертання Пане, пані, добродію, добродійко, лексема Товариш Залишається як форма звертання здебільшого в середовищі людей старшого віку та носіїв старої ідеології, вона різко знижує свій статус і відходить на периферію системного поля етикетних одиниць, які функціонують в українській мові.

Отже, епістолярна спадщина українських письменників ХІХ ст. є належним прикладом у використанні звертань. Тож повертаймо до скарбниці мовного етикету традиційні, споконвічно українські вислови, що залишилися нам у спадок від попередніх поколінь.

Ельвіра Вєтрова

Література

1. Возна 1981: Возна Р. Ф.Товаришу чи громадянине? // Культура слова. – К.: Наук. думка. – Вип. 20. – 1981. – С.98 –110.

2. Кононенко 2002: Кононенко В. Регіональний аспект загальнонародного // Урок української. – 2002. – № 9. – С.27 – 29.

3. Миронюк 1993: Миронюк О. М. Історія українського мовного етикету (засоби вираження ввічливості): Автореф. дис. … канд. філол. наук. – К., 1993. – 22с.

4. Поліщук 1996: Поліщук Н. Пан, товариш, добродій // Культура слова. – К.: Наук. думка, 1996. – Вип. 46 – 47. – С.132-138.

5. Пономарів 1999: Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. Посібник. – К.: Либідь, 1999. – С. 173 – 174.

6. Сімович 1984: Сімович В. Наша товариська мова // Українське мовознавство: розвідки і статті. – University of Ottawa Press, 1984. – С.36 – 42.

7. Словник української мови: В 11-и т. – К.: Наук. думка, 1970-1980.

Список Джерел ілюстративного матеріалу та Їх умовних скорочень

Коб. – Кобилянська О. Ю. Листи // Зібр. творів: У 5-и т. – Т.5. – Статті та спогади. Автобіографії.

Листи. - К.: Держ. вид-во худ. літ., 1963. - С.163 – 567. Коцюб. – Коцюбинський М. М. // Зібр. творів: У 7-и т. – К.: Наук. думка, 1974. – Листи. - Т.5. – 431 с.;

Т.6. – 311 с.; Т.7. – 415 с. Л. Укр. – Українка Леся // Повне зібр. творів у 12-и т. – К.: Наук. думка, 1978. – Листи.- Т.10.- 542 с.; Т.11.

– 478 с.; Т.12. – 694 с. Мирн. – Мирний П. Я. Зібр. творів: У 7-и т. – Т.7.- Поезія. Публіцистика. Епістолярій. - К.: Наук. думка,

1971. – 663 с. Н.-Лев. – Нечуй-Левицький І. С. // Зібр. творів: У 10-и т.- Т.10.- Біографічні матеріали, статті та рецензії,

Фольклорні записи, листи. – К.: Наук. думка, 1968.– С.253-504. Стеф. – Стефаник В. С. Повне зібр. творів: У 3-х т.- Т.3. – Листи. – К.: Вид-во АН УРСР, 1949. – 324 с.

Pages: 1 2 3

Збережи - » ЗВЕРТАННЯ ПАНЕ, ПАНІ, ДОБРОДІЮ, ДОБРОДІЙКО В УКРАЇНСЬКОМУ МОВНОМУ ЕТИКЕТІ . З'явився готовий твір.