Роман “Герой нашого часу”, написаний Лермонтовим в 1839-1840 роках, являє собою копіювання заборонене © 2005 перший реалістичний прозаїчний соціально-психологічний і філософський добуток у російській літературі. Час написання роману довелося на період реакції, що наступила в країні після розгрому грудневого повстання. Основним завданням Лермонтова було намалювати портрет людини тої епохи, тобто героя свого часу, образ якого складений з пороків усього сучасного авторові покоління. Новаторством Лермонтова стало зображення центральної фігури роману Печорина зсередини.

Особлива увага приділена внутрішньому миру героя, його душі, тому автор пише в передмові, що “історія душі людської… чи не цікавіше й не корисніше історії цілого народу” . Все різноманіття художніх засобів спрямовано на більше глибоке розкриття образа Печорина. Цю же ціль Лермонтов переслідував, створюючи жіночі образи

Вони відіграють більшу роль у романі: дозволяють більш глибоко розкрити характер Печорина, його внутрішній мир, а також його відношення до любові. Всі жіночі персонажі представниці різних мирів: Бэла одна з “дітей природи”, у мир яких попадає Печорин у повісті “Бэла”; ундина представляє в романі романтичний мир беззаконної вільності, до якої прагне Печорин; князівна Мері й Віра соціально родинні головному героєві. Першої перед читачами з’являється кавказька дівчина Бэла, від якої віє щиросердечною чистотою, добротою й щирістю. Але її характер не позбавлений і такі національні риси, як гордість, почуття власного достоїнства, нерозвиненість і здатність до пристрасті. Образившись на Печорина за відхід на полювання, гордо піднявши голову, вона говорила: “Я не раба я князівська дочка!..

” Лермонтов не дає докладного опису зовнішності черкески, але звертає увагу на її очі, які, “як у гірської сарни, так і заглядали… у душу”. Вона так жагуче й гаряче любить Печорина, що його любов до неї здається неглибокої й несерйозної

Образ Бэлы потрібний був Лермонтову для того, щоб показати, що й такої чистої й ніжної любові Печорину мало для відповідного й щирого почуття. Йому все набридає, і він робить висновок: “Любов дикунки деяким краще любові знатної барині; неуцтво й простодушність однієї так само набридають, як і кокетство інший”. Наступна героїня ундина допомагає авторові показати прагнення Печорина пізнати той романтичний, загадковий мир, до якого вона належить

Це мир беззаконно вільного життя, і це притягає Печорина, як і все нове й непізнане в житті. Героїня новели “Тамань” є типово романтичним образом: білі довгі волосся, гнучкий тонкий стан і очі, що володіють якоюсь магнетичною владою. Вона постійно перебуває в русі, рвучка, як вітер. В “Тамані” Лермонтов використовував такий художній прийом, як романтична іронія: Печорин кидається в човен за ундиною, але, тільки відпливши 50 саджений від берега, згадує про те, що плавати не вміє

Це підтверджує його захопленість таємничістю ундини й миром “чесних контрабандистів”. Але й у цьому романтичному світі Печорин виявляється зайвим і не знаходить собі пристановища. Але й у світі, до якого належить герой по народженню, він також почуває себе самотнім і марним. Так, у повісті “Князівна Мері” представлені жіночі образи, які допомагають розкрити причини такого стану героя

Князівна Мері розумна, начитанна, шляхетна й морально чиста. Вона романтик по натурі, причому наївний, тому що вона ще молода й неопытка. Печорин добре розбирається в людях, і особливо в жінках, він відразу зрозумів сутність Мері: їй цікаво й подобається те, що таємниче, загадково й недосяжно, їй хочеться, щоб чоловіка забавляли її. Так було із Грущницким, що спочатку зацікавив її своїми пишними фразами, а потім набрид

Вся увага перемкнулася на Печорина, що появились як романтичний герой, так несхожий на інші. Печорин, сам не знаючи чому, намагається захопити молоду дівчину, і вона, по своїй наївності й недосвідченості, закохується в нього. Князівна Мері потрібна була Лермонтову, щоб показати пристрасть Печорина панувати над людьми, збуджувати почуття любові, приносячись іншим тільки страждання. Ми бачимо, що “молода, тільки-но душа, що розпустилася,” Мері не здатна розбудити в головному герої теперішні й щирі почуття. І любов наївної Мері йому також не потрібна

Інша героїня повести “Князівна Мері” Віра відіграє більшу роль у розкритті характеру Печорина. Вона єдиний жіночий образ, що зіставляється з головним героєм, а не протиставляється. Її образ написаний неясно: Лермонтов не описує її життя докладно, не розкриває докладно і її характер. Але при цьому вказує на те, що Віра єдина людина, що повністю зрозумів сутність Печорина, що любить його з усіма достоїнствами й недоліками. Цю проникливість і вірність почуттю не міг не оцінити й сам Печорин: “Вона єдина жінка у світі, що я не маю сил був би обдурити”, і тільки вона одна викликає теперішні й щирі почуття, хоча й скороминущі

Почуття Віри настільки сильні, що вона прощає всі страждання, принесені їй Печориным, продовжуючи любити його, знаючи, що вони ніколи не будуть разом. В образі Віри ми бачимо покірність, жертовність, у неї немає яскраво вираженого почуття власного достоїнства, вона знову зізнається в любові Печорину після того, як він уже один раз її залишив. Все це потрібно було авторові, щоб ще більше показати егоїзм героя, його відношення до навколишньої, острах втратити волю головне, на його думку, у житті. Отже, всі жіночі персонажі роману відіграють важливу роль: з їхньою допомогою Лермонтов показує, що Печорин самотно в будь-якому середовищі, воно не може знайти заспокоєння навіть Такому глибоко інтимному почутті, як любов. Любов жінки, до якого би кола вона не належала, лише на мить може захопити його, але повністю віддатися цьому почуттю він не може, і в цьому його трагедія