Найбагатшим джерелом натхнення для багатьох югославських письменників як і раніше служать поетичні сказання, легенди, перекази їхнього рідного краю. Життя природи - лісу, тварин, птахів - є невичерпним джерелом створення нових і нових книг. Добутку такого роду поетичні, зігріті особистим, відчутим і пережитим відношенням автора до подій. В основі їх - власний суб’єктивний досвід.

Тонке сприйняття природи особливо характерно для письменників Боснії й Герцеговини - до недавніх пор глухого гористого краю, дрімучі ліси якого, з їх таємничому й незрозумілої чужому погляду життям, не дуже давно служили надійним притулком для партизанів. Боснія дала югославській дитячій літературі багатьох видатних її творців. И. Андрич і Б. Чопич, С. Куленович і М. Селимович, е. Кіш і М. Диздар по народженню належать Боснії й Герцеговині. Вигадливе переплетення протягом століть древніх язичеських переказів з мусульманськими й християнськими легендами у всіх варіантах, гармонійна злитість культури Сходу й Заходу наклали свій незгладимий відбиток на добутки боснийско-герцеговинских письменників. Загострене сприйняття краси життя, уміння насолоджуватися її багатством і достатком у з’єднанні з виразним розумінням тлінності всього земного й вічності природи наповнюють книги боснійських письменників неповторним ароматом.

Особливу принадність надає їм і виразний, із працею мова, що піддається адекватному перекладу, що представляє усередині сучасної літературної норми неповторний сплав найбагатших нашарувань етнічно найрізноманітнішої лексики. Споглядально-філософська інтонація, зовні стримана й некваплива, а по суті виконана схованого внутрішнього жара манера оповідання, властива Сходові, надають прозі більшості боснийско-герцеговинских письменників зовсім особливий характер і колорит, що відразу ж виділяє їх серед письменників інших регіонів сербскохорватского мови. Тому й настільки цікава, захоплююча, зокрема, боснийско-герці-говинская казка, одним з майстрів якої є Лхмет Хромаджич (р. 1923). «Стара міцність на горі, гол і занедбана, була завжди повна таємниць для нас, хлопчиськ,- згадував Ахмет Хромаджич.- Ми часто туди ходили. Там ми шукали те, чого ніколи не знайшли: зариті скарби й зарита зброя… Про міцність ходили легенди». Одну з таких легенд А. Хромаджич передав у повісті «Гном із Забутої країни» (1958). Це історія про хоробрий Солнише і його сестрі Пушинці, яких розлучили злі люди. Хоробрий маленький Солниш зумів розшукати свою подругу в Замку Бур, але врятувати її не смог: вона вмерла, росле багатьох пригод Солниш потрапив у стару міцність і зустрівся із хлопчиком Еленом.

Про хоробру боротьбу гірського козла Серебрянко із сімома вовками розповідає повість А. Хромаджича «Скам’янілі вовки» (1964). Коли письменника запитали, чому він пише казки, він відповів: «Тому що я їх люблю. Мені здається, що всі казки, які я написав, я десь давно чув. У лісі, коли співали птаха, коли все зеленіло й розцвітало. Зимою, коли землю покривал сніг і коли з теплої кімнати… я дивився, як зграї безпомічних птахів шукають притулок і їжу… Я спостерігав птахів і звірів. І я бачив їх щасливими. Бачив їх сумними. Я бачив їх скаженими від ненависті. Я бачив серед них ніжних матерів, добрих друзів… Повести лісу, повести невідомих і невидимих оповідачів я запам’ятав з дитинства».

Обидві книги А. Хромаджича переведені на росіянин і інші мови народів. Відомі читачам і чудовій книзі про природу, повість про життя птахів «Крилатий караван», написана іншим боснійським письменником, уродженцем Чорногорії, Стеваном Булайичем (р. 1926), і повість «Хлопці з Вербної ріки». У Сербії успіхом користуються поетичні казки Бранко В. Радичевича (р. 1925), автора декількох збірників: «Дух лугів», «Казка про жартівника», «Оповідання про дітей», «Учений кіт», «Чудотворне око», а також роману «Кондитерська у веселого чарівника» (1961). Б. В. Радичевич - майстер гостросюжетної, розумної й веселої сучасної казки, у якій у масках традиційних казкових персонажів дитина бачить нових, сучасних і зрозумілих йому героїв. Висхідна до народних казок В. Караджича, казка Б. В. Радичевича вміло вводить дитини в що ускладнився й збагатився мир сучасної дійсності, не позбавляючи його «димки» традиційної принадності.

Улюбленим читанням македонських хлопців є казки Славко Яневського (р. 1920), що воліє більше традиційні сюжетні повороти. Юним читачам нашої країни знайома його книга «У славнім місті Небивальске».

Майстром-Казкарем є й чорногорець Чедо Вукович (р. 1920), перша віршована казка якого «Виторог» з’явилася в 1948 році. У романах «Літальний апарат професори Ясноума» (1961) і «Алло, небо» (1963) Вукович з’єднує традиційну казку з елементами нової, пов’язаної з космосом і новітніми досягненнями техніки, науково-фантастичної прози. Казкові традиції живі в прозі Словенії, де в цьому жанрі (для різних вікових груп) успішно працювали й працюють багато письменників (е. Пероци, Б. Юрца, Я. Швайнцер, Л. Ковачич).