Якось Лев Миколайович Толстой запитав у знайомих, чи знають вони, хто його улюблений поет. І сам відповів, що це Тютчев. А іншого разу він дуже здивувався, що його гість не знає віршів поета, і сказав: «Без нього жити неможливо».
Цього лірика називають людиною, яка оспівує природу. Він є майстром віршованих пейзажів. “У його картинах, де оспівується краса природи, немає звичнішого милування місцевістю. Природа постає перед читачами загадковою і вічною, як питання про сенс нашого життя. Митець сповнений любові до рідного краю, до всього живого, що оточує його.
Поезія Ф.Тютчева «Весняна гроза» захоплює читача з самого початку. Автор пересипав вірш дієсловами, які створюють відчуття вічного руху в природі:
От дощик бризнув, пил летить.
Краплин прозорчасте намисто
На сонці золотом горить.
Ніби відчуваєш наближення самої грози, бачиш дощ, який розлився рясними краплинами, а в них заграли маленькі діаманти. І вся ця краса зачаровує, чути пташиний гомін, шум у горах. Усе ніби радіє і підспівує весняній порі. Автор згадує богиню Гебу, яка у давньогрецькій міфології була символом вічної юності. А весна — це і є юність природи, бо вона в цей час прокидається і радує нас молодим листячком, зеленою травичкою. Здається, ніби й справді богиня торкнулася своєю рукою сонної землі.
А у поезії «Весняні води» також зображено пробудження весни. На землі лежить сніг, але весняні потоки вже перерізають кригу, «сонні будять береги…». Весна — це образ юної природи. А весняні води — це перші гінці нової пори року.
Іде весна, іде весна!
Весни ми юної гінці.
Вперед послала нас вона.
Іде весна, іде весна!
А що ж далі? Прийдуть нові травневі дні, які наповнять природу співами, веселим щебетанням птахів, веселкою над полями, гучними дитячими голосами. Все радітиме і славитиме квітучу пору року — весну:
То лине вслід юрба гучна
Травневих днів, веселих днів!
Збережи - » Світлі образи лірики Ф. Тютчев . З'явився готовий твір.