Період національного пробудження й становлення нової літератури в Західній Україні припадає на 30-50-ті роки ХІХ ст., тобто охоплює час від початку діяльності «Руської Трійці» до творчого дебюту її основоположника Ю. Федьковича.

У першій половині ХІХ ст. в Західній Україні, насамперед у Галицькій Русі (історична назва Східної Галичини), склалися певні передумови для національно-культурного відродження й становлення нової, народної літератури. Найважливішим чинником було те, що західні українці, незважаючи на багатовікове національне поневолення польською, австрійською, угорською та молдавською державами, зберегли свою мову, віру (грецький обряд), звичаї, усне образне слово.

Наприкінці ХVІІІ ст. західноукраїнські землі опинилися під владою єдиної держави – Австрійської монархії: Східна Галичина – з 1772 р., Північна Буковина – з 1774 р. (Закарпатська Україна, або, за тодішньою історичною назвою, Підкарпатська Русь, перебувала в складі Австрії ще з кінця ХVІІ ст.). Формування національної самосвідомості західних українців ускаднювалося тим, що вони належали до неповної – в межах Австрійській імперії – нації, являючи собою тільки частину українського народу, більшість якого перебувала під владою іншої держави – Росії.

Вагомими для національно-культурного пробудження Західної України були передумови у сфері «верхньої» культури – й національної, й інонаціональних. Загальний культурний рівень краю живили польські, німецькі та угорські освітні осередки, літературно-художні й наукові видання у Львові, Чернівцях, Ужгороді та інших містах; до культурно найрозвиненіших міст Австрійської імперії належав Львів. У 1784 р. тут було засновано університет, завдяки якому Східна Галичина приєдналася до загальноєвропейського руху Просвітництва.

Проте власне українських осередків освіти на Західній Україні було вкрай мало. У більшості міських шкіл викладання велося німецькою мовою, у Львівському університеті – німецькою й латинською. У народних школах переважали польська (у Східній Галичині), румунська (у Північній Буковині) або угорська (на Закарпатті) мови. Поодинокими національно-релігійними (греко-католицькими) осередками освіти були у Львові далекі від прогресивних ідей часу духовна семінарія (заснована 1783 р.) і Ставропігійський інститут, який мав власну друкарню й видавав церковнослов’янською та українською книжною (слов’яно-руською) мовами релігійну літературу, букварі, праці й тексти, що стосувалися давньогрецької культури (в інституті розвивалася елліністика).

На цьому тлі вирізнявся Руський інститут (Studium Ruthenum) – тимчасовий допоміжний навчальний заклад при Львівському університеті для студентів-українців філософського, юридичного й теологічного факультетів, у якому викладання велося українською книжною мовою.

Джерела постання нової української літератури на західноукраїнських землях – у преромантичних віяннях. Їхні найхарактерніші ознаки – інтерес до своєї, «руської», історії, етнографії, захоплення манускриптами й давніми книгодруками, фольклором, невтомна, дедалі ширша пропаганда народної поезії як джерела естетичної насолоди, творчого натхнення й неперевершеного, на думку тогочасних популяризаторів, взірця для художної літератури. Преромантичний рух був спрямований проти диктату шкільного класицизму, який відбивав ідейні погляди й художні смаки переважно вищого духовенства.

Фольклористичний рух 30-40 роках на західноукраїнських землях готував грунт для романтичної літератури.

Найвагоміший внесок у національно-культурне відродження, становлення нової, народної, літератури в Західній Україні зробили діячі прогресивного літературного угруповання «Руська Трійця» - Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький.

Їхня діяльність немислима без тих внутрішніх, галицько-руських, передумов, про які йшлося вище. Але самих цих чинників було недостатньо для національного пробудження у Східній Галичині – воно почалося й розвивалося в атмосфері слов’янського відродження, на яке орієнтувалася «Руська Трійця» та яке чинило значний вплив на неї (з художніми й науковими творами слов’янських, як і західноєвропейських, авторів гуртківці мали змогу ознайомитися у львівській бібліотеці Інституту Оссолінських, читальний зал якої відкрився 1832 р., й у приватних колекціях).

Найвідчутніші інспірації на галицьку культурну молодь були чеських «будителів» - Й. Добровського, П. Шафарика, Ф. Челаковського, Ф. Палацького й особливо Я. Коллара, чиї поема «Дочка Слави» (1824) та стаття «Про літературну взаємність між слов’янськими племенами і говірками (1836), позначені впливом преромантичних поглядів Гердера, захопили молодих ентузіастів. Вагилевич навіть переклав українською мовою окремі сонети з «Дочки Слави». Певним збудником фольклористичних зацікавлень і творчої діяльності «Руської Трійці» стали чеські збірки (як згодом стало відомо, - не автентичних фольклорних творів, за які вони видавалися, а підробок під народну поезію) «Краледворський рукопис» (1818) і «Зеленогорський рукопис» (1819) В. Ганки та Й. Лінди. М. Шашкевич й І. Вагилевич навіть переклали окремі твори з них українською мовою.

На початку 30-х років «Трійця» виявила інтерес до збірника «Народні сербські пісні» (1824) та наукових розвідок провісника сербського відродження В. Караджича, до праць словенського філолога-славіста В. Копітара й польських учених – істориків Й. Лелевеля, М. Стрийковського, І. Б. Раковецького, Я. С. Бандтке, мовознявця С. Лінде, до поетичних творів А. Міцкевича й Ю. Словацького. Їх захопила й поетична та прозова творчість «української школи» в польському романтизмі (С. Гощинський, Ю. Б. Залеський, А. Мальчевський, Т. Падура), причому М. Шашкевич переклав рідною мовою уривок з поеми С. Гощинського «Канівський замок».

Для становлення нової української літератури на західноукраїнських землях характерні складні взаємозв’язки різних ідейно-художніх тенденцій. Основою літературного розвитку став пафос національно-культурного відродження, що зумовило панування романтизму в синкретичній ідейно-художній системі, у якій співіснували також тенденції просвітницького реалізму та сентименталізму. Історичні умови на Західній Україні поклали до життя притаманний літературам поневолених націй патріотичний варіант романтизму. Його настрій виявився в загалом бадьорому, закличному тоні творчості молодих літераторів.

Шашкевич та його побратими закликали молодих «синів Русі» усвідомити власну національну ідентичність і гідність («Русин я си зроду, тим ся величаю…»), повернутися обличчям до своєї історичної батьківщини («Бо Русь – край наш, наша мати»), згуртуватися в боротьбі за її національне відродження, просвітити «руський» ум і прищепити «руському серцю» любов до «муз» - тобто нових, переважно романтичних художньо-естетичних віянь, що домінували в тогочасному європейському літературному процесі й у слов’янському відродженні. Творці «Сина Русі» орієнтувалися на такі характерні парадигми романтичного художнього мислення, як культивування «народного стилю», фольклоризму, ентографічного побутописання, утвердження національно-патріотичних почуттів, пробудження історичної пам’яті, поетизація народу, його звичаїв та обрядів, національної історії, рідної природи, самовираження автономної особистості, увага до індивідуальної людської долі. Ця романтична збірка сама була, таким чином, прикладом реалізації отого задекларованого в її програмовому вірші «До синов Русі» невідомого нам О. Г. заклику «защіпити» «в руськім серцю» любов до нового віршотворення, нової словотворчості.

Учасники «Сина Русі» залюбки використовували народнопісенні жанри, мотиви, образи, прийоми, римомелодику, народні фразеологізми; серед віршів збірки подибуємо літературну обробку місцевої народної легенди (анонімний «Хрестец камінний край Любачева»), героїко-романтичну баладу, створену шляхом оригінального переосмислення народнопетичного матеріалу, зокрема фольклорної балади драматично-побутового плану («Дума» М. Шашкевича). Певне суголосся з рефлексійністю народнопісенної лірики вловлюється у вірші «Молитва хлопця» О. Глинського.

Після невдачі з «Зорею» Шашкевич, Вагилевич і Головацький на її основі впорядкували новий альманах – «Русалка Дністровая», уклавши його з народних пісень, власних оригінальних творів, перекладів сербських пісень та уривків із «Краледворського рукопису», статей літературно-критичного, фольклористичного й історіографічного характеру. Цю збірку Головацькому пощастило опублікувати в Будині наприкінці 1836 р. (на титульній сторінці альманаху дата – 1837), в обхід львівської цензури, за допомогою Г. Петровича, сербського громадсько-політичного та культурного діяча. «Русалка Дністровая» стала першим опублікованим фольклорно-літературним альманахом західноукраїнських літераторів.

Pages: 1 2