Так балакали рiпники, розходячися на свої помешкання або по шинках. Такого щасливого вечора вони вiддавна не затямили, i для того пiшли мiж ними рiзнi догади про тоту незвичайну доброту пана. Навiть тотi рiпники, котрим Герман нинi обiцяв обривок i котрi за то вже немало його наклялися, вийшли зачудуванi i вдоволенi вiд нього - о обривку не було i згадки. Деякi рiпники, вийшовши вiд виплати, почали обзиратися за Матiєм, почали допитуватися за ним, але його не було, нiхто навiть серед загальної сутолочi не завважив, куди вiн подiвся. I про вiрника Мошка було немало бесiди: всi видiли, як вiн вийшов з Германової "канцелярiї" блiдий, дрижачий, змiнений i як, обзираючись та поставкуючи щохвилi, поволiкся долi улицею. "Що ее все значит? Що сталося?" - допитували самi себе рiпники i ламали собi голову над тим дивом, але нiхто не мiг вияснити всього надокладь.

I дiйсно, на вид могло бачитися, що Герман подобрiв, хоть, кажу, тiльки на вид. Хто би був пильно придивився його рухам, виразовi лиця i цiлому захованню пiд час виплати, той би був замiтив багато дечого, але найменше доброти. Нi, се не була доброта! Тото отупiння i отуманення, тотi непевнi рухи, тотi частi переливи виразу лиця, тота задума i видима боротьба з собою, тота дрож його рук, тусклiсть очей, натуга цiлого тiла, з якою вiн держався просто, той прибитий, якби уриваний голос, - все то значило щось зовсiм iншого, нiж доброту. Якiсь темнi чуття будилися в Германовiй душi, клубилися i перли на свiт, пiдмулювали його силу i гордiсть, - а Герман з крайньою натугою давив їх, здержував, не давав їм запанувати над собою. Вiн сам не знав ще ясно, чого йому хочеться, але чув якусь непевну тривогу перед всiм i перед кождим. Особливо страшила його наступаюча нiч, якийсь голос шептав йому, що вона не мине для нього добре.

- Тьфу, лихо якесь! - прошептав сам до себе Герман, коли виплата скiнчилася i робiтники розiйшлися. - Я якийсь слабий, - то, певно, щось ми недобреї Треба завтра вертати до Дрогобича, бо ту, в тiй проклятiй ямi, годi видержати. Десь на кождiм кроцi тобi дiдьча мати пхає всяку погань перед очi! Але що все мене нинi так дразнит, так допiкає? Я, певно, дуже хори й! Треба буде зараз завтра пiти до доктора, - то єдина рада!

В тiй хвилi прийшла служниця i покликала його на вечерю. Герман звiдався, що робить Готлiб.

- Спит, ще вiд обiду нi на хвилю не будився.

- Може би, єго збудити до вечерi? - спитав Герман.

- Та нащо? Вiн i так утомився, нехай вiдпочине. А якби збудився вночi i захотiв їсти, то я ему лишу вечерю!

- Нехай i так буде! - сказав Герман i пiшов вечеряти, все ще роздумуючи над тим, що таке з ним сталося i що би йому робити.