Кілька поколінь дослідників при розгляді петербурзької теми в російській літературі наполегливо й категорично затверджували, що ввів її Гоголь. Такий цикл повістей, як “Невський проспект”, “Записки божевільного”, “Портрет”, “Ніс” і, нарешті, “Шинель”, здавалося, переконливо підтверджували це. Саме Гоголь, глава “натуральної школи” у російській літературі XIX століття, зробив Петербург головним героєм своїх повістей, але ця тема була розроблена й художньо втілена до нього в жанрі петербурзької повісті Пушкіним. Столиця Російської держави, Північна Пальміра, представляла для Пушкіна край краси й натхнення. Не випадково геніальний поет постійно звертається до цього образа у своїй творчості. У цьому місті він учився, тут жили його друзі, його улюблені жінки, яким згодом були присвячені його геніального утвору

Саме в Петербурзі він затвердився як творча особистість, тут були написані його кращі добутки. Уперше з образом Петербурга ми зіштовхуємося в романі у віршах “Євгеній Онєгін”. У першому розділі цього добутку ми бачимо, з якою любов’ю Пушкін описує дорогою й добре знайомий йому місто, розкриваючи його через образ Євгенія Онєгіна головного героя роману, типового представника дворянської молоді 20-х років XIX століття, життя яких протікала “у вихрі світла”, складалася з балів і маскарадів, шумних, модних вечірок, відвідування театрів і ресторанів: Ще келихів спрага просить Залити гарячий жир котлет, Але дзенькіт брегета їм доносить, Що новий почався балет. І сам автор, і його герой - обоє захоплювалися красою Петербурга, “впивалися” “дыханьем ночі прихильної”: Усе було тихо; лише нічні Перегукувалися вартові, Так дрожок віддалений стукіт З Мильонной лунав раптом, Нарівні із дворянським Петербургом представлений і Петербург, “барабаном пробуджений”: Встає купець, іде рознощик, На біржу тягнеться візник, Із глечиком охтенка поспішає. Але головне в образі Петербурга першої чверті XIX століття це атмосфера, що панувала в повітрі, піднесеності, очікування прийдешніх змін і “вільності святий”.

Звідси й лексика того часу, який насичений добуток: “вільність”, “громадянин”, “томленье життям”, “охолоджений розум”, бурячи, море, воля, також значимі й імена: Адам Смит, Руссо (“захисник вільності й прав”), Байрон, Каверін, Чаадаєв. Насправді, Петербург у першій половині роману - це місто декабристів і, отже, місто високої духовності, місто краси й добра, що допомагає знайти шлях до волі. В останній главі роману ми бачимо Петербург очами Тетяни, повітової панянки, що перетворилася з наївної дівчинки у величну княгиню, що стоїть на рівні з “Клеопатрою Неви” Ніною Воронскою: Отут був, однак, колір столиці, И знати, і моди зразки, особи, що зустрічаються Скрізь, Необхідні дурні…

Описуючи світське суспільство, Пушкіна характеризує його досить зло, говорячи, що в цьому середовищі можна “озлобитися, зачерствіти й нарешті скам’яніти”. Відношення автора до кола цих людей ясно вже з перших сторінок роману. Пушкіна з іронією описує зразок “прекрасної людини” з погляду світла: Блаженний, хто змолоду був молодий, Блаженний, хто вчасно дозрів… Хто у двадцять років був франт иль хват, А в тридцять вигідно одружений; Хто в п’ятдесят звільнився Від приватних і інших боргів, Про кого повторювали ціле століття: N. N. прекрасна людина

Зовсім іншої з’являється Петербург перед нами в повісті “Мідний вершник”, написаної в 1833 році. Це столиця європейської держави, блискуча, багата, пишна, але холодна й ворожа для “маленької людини”. У цьому добутку автор звертається до образа засновника міста Петру I, що виступає тут як реальна особа. Існує багато Алл С о ч. Р У думок щодо того, яка ж головна думка поеми “Мідний вершник”.

Прав був, мабуть, В. Г. Бєлінський, що затверджував, що основна ідея поеми полягає в торжестві “загального над часткою”, при очевидному співчутті автора до “страждання цієї частки”. Пушкіна співає гімн столиці Російської держави: Люблю тебе, Петра створіння, Люблю твій строгий, стрункий вид, Неви державне теченье, Береговий її граніт, Твоїх огорож візерунок чавунний… Місто піднеслося “пишно, гордовито” “з тьми лісів і драговини блат” і став серцем могутньої держави: Красуйся, град Петров, і стій Неколебимо, як Росія

Щоб розкрити складні відносини, що панують у суспільстві, показати проблему держави й народу, Пушкін уводить у свій добуток образ стихії. Стихії повені ніхто й ніщо не може протистояти: ні маленька людина Євгеній, що мріє про щастя звичайної людини, ні Мідний вершник, омиваний мутними хвилями. Останній також неспроможний зупинити цей натиск

Вольовим, насильницьким шляхом Петро затвердив серед дикої природи місто “вроду й диво полнощных країн”, що вічно буде піддаватися натискам стихії, тому що будь-яке насильство спричиняє відплата. Конфлікт особистості й держави в поемі повністю не дозволений. На прикладі двох добутків ми простежили, як мінявся образ Петербурга у творчості великого письменника й поета А. С. Пушкіна