П’єса «Вишневий сад» була створена Чеховим в 1903 році. Проблематика її була актуальної для того часу, вона відповідала на питання, які хвилювали російське суспільство на початку XX століття. Чехів показав у п’єсі загибель дворянського класу в результаті розпаду економічних підвалин дворянського суспільства і його духовної кризи, загибель, що була історично закономірна. Залишки феодально-дворянського ладу й побуту повинні були звалитися й неминуче звалилися під напором капіталізму. На зміну Раневским і Гаевы. м прийшла нова суспільна сила - буржуазія, втілена в образі заповзятливого купця-промисловця Лопахина. Лопахин - розумний енергійний ділок, людина нової формації, що вийшов з рядів кріпосного селянства. Величезна енергія, заповзятливість, широкий розмах роботи - всі ці риси характерні для нього. Людина він взагалі добрий, серцевий, що ясно з його відношення до Раневской. Він пропонує правильний план порятунку маєтку Раневской, але та відкидає цей план, уважаючи його невартим. Лопахин не позбавлений эстетического почуття й захоплюється картиною квітучого маку, але тверезий практичний розум його завжди спрямований на ділові операції. Він відразу говорить, що одержав від цього маку сорок тисяч доходу. Трофимов відзначає, що в Лопахина «тонкі, ніжні пальці, як в артиста… тонка, ніжна душа». Лопахин стає хазяїном маєтку, створеного працею його предків. І тут він тріумфує, тут проявляються риси Лопахина-Користолюбця, Ло-пахина-хищника: «Пускай всі, як я бажаю! Іде новий поміщик, власник вишневого саду! За все можу заплатити!» Чехова хвилює питання про те, хто здатний успадкувати багатство російського життя, символом якого виступають у п’єсі розкішний вишневий сад і садиба Раневской. Лопахин не здатний піднятися до розуміння загальнонаціональних інтересів. Цей покупець поміщицьких садиб по-варварськи знищує вишневий сад, рівного якому в Росії немає. Сам того не підозрюючи, він виконує роль «хижого звіра», що з’їдає «усе, що попадається йому на шляху». Думаючи про майбутнє Росії, Чехов пильно вдивляється в риси нової демократичної молоді. «Вічний студент», різночинець, син лікаря Трофимов представляє демократичні сили країни, які протистоять і паразитизму барства, і руйнівної діяльності набувачів. Трофимова відрізняє гаряча віра в торжество справедливості життя в недалекому майбутньому. Він говорить Ло-Пахину: «Людство йде до вищої правди, до вищого щастя, яке тільки можливо на землі, і я в перших рядах». На питання Лопахина, чи дійде він, Петя відповідає, що дійде або вкаже шлях іншим. От чому ця людина винятково чесна, не скований забобонами, позбавлений приоэбретательских інтересів. У ньому відбиваються революційні настрої демократичного студентства. Людина безкорисливий і самовідданий, стійкий перед особою жорстокості й негод, твердо впевнений, що він іде по вірному шляху, Петя в той же час мало знає життя: він витає в хмарах романтичних подань, трохи чудакувата, а іноді й смішний. Письменник не ідеалізує Трофимова, зображуючи його звичайним, середнім інтелігентом, людиною безумовно передових переконань, але не позбавленого слабості й недоліків. Сам Чехов визнавав, що образ Трофимова в нього недопрацьований у силу цензурних міркувань. Корисна суспільна функція таких, як Трофимов, полягає в пробудженні суспільної самосвідомості. Своєю критикою несправедливого життя, захистом людського достоїнства, закликом до вільного життя він сприяє пробудженню свідомості Ані, зароджує в ній спрагу розумного духовного миру. Ця роль Трофимова знаходить висвітлення в мові даного літературного персонажа. Викриваючи, переконуючи, призиваючи, Трофимов говорить схвильовано, емоційно. Ідеї Трофимова в їхньою яркою, образній формі довірливо усмоктує в себе Аня. Але шлях Ані до нового життя важкий. По складу характеру вона багато в чому схожа на матір. На початку п’єси Аня безтурботна, тому що вона звикла жити безтурботно, не~думая про завтрашній день. Але все це не заважає Ані-Порвати зі звичними їй поглядами й життєвим укладом. Нові погляди її ще наївні, але вона назавжди прощається зі старим будинком і старим миром. Звертаючись до матері, Аня говорить: «Підемо із мною, підемо, мила, звідси, підемо! Ми насадимо новий сад, роскошнее цього, ти побачиш його, зрозумієш, і радість, тиха, глибока радість опуститься на твою душу, як сонце у вечірню годину, і ти посміхнешся, мама!» У ці захоплені, повному глибокого почуття й поезії вигуку Ані мова йде про квітучому, розкішному саду, у якому повинна перетворитися в
ся Росія. «Здраствуй, нове життя!» - ці слова наприкінці п’єси ще убедительнее доводять близькість щастя, «кроки якого вже чутні». Трофимов і Аня - це молода Росія, Росія майбутнього, що йде на зміну Росії раневских і лопахиных. Так виразилися в «Вишневому саду» віяння визвольного руху й жагуча мрія Чехова про вільну людину й прекрасне життя. Соціальне значення «Вишневого саду» полягає в тому, що в цій п’єсі Чехов виразив упевненість у близькості подій, які перетворять Росію в «новий квітучий сад».

“Прощання із Запеклої” - своєрідна драма народного життя - була написана в 1976 році. Тут мова йде про людську пам’ять і вірність роду своєму.

Дія повести відбувається в селі Матера, що от-от повинна загинути: на ріці зводять греблю для будівлі електростанції, тому “вода по ріці й річкам підніметься й розіллється, затопить…”, звичайно, Матеру. Доля села вирішена. Молодь без роздумів їде в місто. У нового покоління немає тяги до землі, до Батьківщини, вона все прагне “перейти на нове життя”. Безумовно, те, що життя - це постійний рух, зміна, що не можна залишатися нерухомо на одному місці сторіччя, що прогрес необхідний. Але люди, що вступили в епоху НТР, не повинні втрачати зв’язки зі своїми коріннями, руйнувати й забувати вікові традиції, перекреслювати тисячі років історії, на помилках якої їм би випливало вчитися, а не робити свої, іноді непоправні.

Тавридою стародавні греки називали сучасний Крим. Там жили таври - скіфське плем’я, що шанувало богиню-діву й приносило їй людські жертви, які в Греції давно вже вийшли зі звичаю. Греки вважали, що ця богиня-діва - не хто інша, як їхня Артеміда-Мисливиця. У них був міф, при зав’язці й при розв’язці якого стояла Артеміда, і обидва рази - з людським жертвопринесенням, - правда, мнимим, несовершившимся.