У попередженні до основного документа НАТО Савероатлантическому Договору, затвердженому 4 квітня 1949 року у Вашингтоні, крім підтвердження вірності новонародженого Альянсу Хартії Організації Об’єднаних Націй, зазначено, що подписанти договору підтверджують своє бажання жити у світі з усіма народами й всіма урядами. Сторони рішуче мають намір об’єднати свої зусилля для загальної оборони й для збереження миру й безпеки. Тому вони підписують нижченаведений Північноатлантичний Договір.

Стаття 1 Північноатлантичного Договору говорить, що Сторони, як зазначено в Хартії Об’єднаних Націй, зобов’язуються дозволяти будь-які міжнародні протиріччя, у які вони можуть бути залучені, таким чином, щоб мир, безпека й справедливість у міжнародному співтоваристві не піддавалися небезпеки, а також утримуватися в міжнародних відносинах від погроз застосування сили, які б суперечили намірам Організації Об’єднаних Націй.

Стаття 2 підтверджує прихильність сторін подальшому розвитку мирних міжнародних відносин.

У Статті 3 говориться про готовність сторін розвивати й кріпити свої оборонні здатності - для найбільш ефективного втілення в життя переслідуваних Альянсом цілей.

Стаття 5 Північноатлантичного Договору наділяє Альянс повноваженнями самому негайно реагувати на збройний напад на кожну із країн Альянсу, без попередніх консультацій з Радою Безпеки ООН. Однак Рада Безпеки повинен бути негайно обізнаний про напад і оборонні міри, що вживаються Альянсом. І оборонні міри повинні бути припинені, як тільки Рада Безпеки почне необхідні зусилля по відновленню порядку й законності.

У Статті 7 затверджується, що цей Договір не скасовує й не міняє права й зобов’язання Сторін щодо Хартії ООН, і не може бути інтерпретований у якості такого, так само як і не претендує на відповідальність Ради Безпеки за підтримку міжнародних порядку й безпеки.

Стаття 9 засновує спеціальний орган Рада НАТО, що і приймає всі необхідні рішення. Америка, як свідчать статті 10 і 11, є ключницею, довіреною особою всього Альянсу, що, принаймні формально, як те треба з Договору, наділяє її зайвими бюрократичними турботами, не більше, реально ж свідчить про її лідерство усередині НАТО. США, відповідно до статті 10, збирають бюлетені (instruments of accession) від країн, що бажають вступити в НАТО (подати таку заявку може тільки європейська держава), про якийсь бюлетень зобов’язано негайно повідомити інших союзників.

Стаття 12 надає союзникам право в будь-який момент через десять років після підписання Договору його міняти, з огляду на розвиток як загальних, так і регіональних угод по підтримці миру й безпеки, ув’язнених відповідно до Хартії ООН.

Угода, підписана 20 вересня 1951 року в Оттаві наділяє Альянс статусом юридичної особи (тобто дозволяє Альянсу створити така юридична особа), що має право, як і будь-яка інша юридична особа, право володіння власністю. Та ж Угода встановлює правила валютного контролю, експорту-імпорту й інших економічних процедур усередині Альянсу. Воно ж заявляє статус представників країн-союзників у Раді Альянсу й комітетах, установлює їхнього права, звільняє від податків і проч. аж до вказівки статусу церковного ескорту, якщо яке або з держав відчує в ньому нестаток. Такий же Протокол є щодо пристрою військових штабів і різноманітних тонкостей, пов’язаних з їхнім функціонуванням.

Розглянемо також Постанову, видана Радою НАТО на рівні міністерств у Копенгагені в червні 1991 року, що заявляє про співробітництво із країнами Центральної й Східної Європи в новій геополітичній ситуації.

У Статті 4 цього документа говориться про ключову роль Альянсу в створенні ОБСЄ, про його абсолютну прихильність цілям і завданням ОБСЄ, а також підтверджується, що Організація по Безпеці й Співробітництву в Європі відіграє ключову роль у встановленні демократії в Європі, поряд з Європейським Співтовариством і Радою Європи.

Стаття 6 Копенгагенского Постанови (статті 1-5 констатують зміни в міжнародному співтоваристві, виражають захват щодо демократичних процесів у Європі) говорить: Ми будемо продовжувати всіма доступними способами підтримувати реформи в Центральній і Східній Європі, що переслідують ціль установлення демократичних систем правління, що базуються на законах, повазі прав людини, так само як і відповідні зусилля по встановленню ринково орієнтованих економік.

8 листопада 1991 року в Римі Альянс видав документ, так звану Римську Декларацію про Світ і Співробітництво, у якому заявив про свою нову стратегію. У документі, зокрема, повідомляється, що ніколи ще не була настільки реальної можливість політичними методами досягти цілей Альянсу, заявлених у статтях 2 і 5 Вашингтонські Договори. Там же НАТО підтверджує, що як і раніше буде виконувати свою чисто оборонну функцію. У положенні про нову доктрину є глава й про те, яким образом НАТО збирається брати участь у дозволі й запобіганні криз. Там сказано, що політика Альянсу щодо цього в ще більшому ступені, ніж раніше, залежить від превентивної дипломатії. У главі 42, також присвяченої діям Альянсу під час криз, ставиться особливий акцент на та обставина, що НАТО має намір діяти у випадку таких подій, які можуть привести до військової погрози безпеки країн-членів Альянсу. Дії знову ж маються на увазі скоріше політичні, ніж військові. У Римській Декларації вперше пролунало запрошення Радянському Союзу й іншим країнам Східної й Центральної Європи взяти участь у заходах Альянсу щорічних самітах на рівні міністерств, регулярних зустрічах на рівнях посольств, комітетів і проч.

11 січня 1994 року в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі було опубліковане Запрошення до участі в Програмі Партнерство заради Миру. У ньому говориться, що НАТО очікує й привітає розширення Альянсу, Альянс нагадує про Статтю 10 Вашингтонського Договору, де зазначено, що Альянс відкритий для нових членів. За Запрошенням пішло угоду з Росією про її участь у програмі Партнерство заради Миру й про установу Ради Росія-Нато. В угоді, зокрема, написано на чистій російській мові: НАТО здійснює глибоку трансформацію - процес, що буде продовжений. … В 1991 році альянс переглянув свою стратегічну доктрину, щоб урахувати нову ситуацію в області європейської безпеки. Відповідно, НАТО істотно скоротила й продовжує адаптацію своїх звичайних і ядерних сил. Зберігаючи потенціал для виконання зобов’язань за Вашингтонським договором, НАТО розширила й буде далі розширювати свої політичні функції й приступилася до нових місій у сфері миротворчества й урегулювання криз у підтримку Організації Об’єднаних Націй (ООН) і Організації по безпеці й співробітництву в Європі (ОБСЄ), як у Боснії й Герцеговині, щоб відповісти на нові виклики безпеки в тісній взаємодії з іншими країнами й міжнародними організаціями. Там же на тій же російській мові написано, що для досягнення цілей даного Акта Росія й НАТО будуть будувати свої відносини на загальній прихильності деяким принципам, серед яких, зокрема, значиться: повагу суверенітету, незалежності й територіальній цілісності всіх держав і їхнього права вибору шляхів забезпечення власної безпеки, непорушності границь і права народів на самовизначення, як це закріплено в хельсинкском Заключному акті й інших документах ОБСЄ.

Структура й механізм прийняття рішень

Генеральний секретар

Pages: 1 2 3