Значні протести в конгресі викликав питання про державну гарантію втрат приватних інвестицій у країнах, що розвиваються. Зійшлися на компромісному рішенні: створити умови, які дадуть упевненість капіталістам, що їхньої інвестиції в економічно відсталих країнах будуть повністю забезпечені. У прийнятому біллі говориться, що за допомогою угод з відповідними державами й іншими шляхами повинна бути створена в експортерів капіталу впевненість, “що вони не будуть позбавлені власності без негайної адекватної й ефективної компенсації; що їм будуть створені прийнятні умови для перекладу прибутків і для вилучення капіталів; що вони будуть мати належну волю робити операції й керувати своїми підприємствами; що їм буде забезпечений захист особистості й власності, включаючи промислові й культурні цінності, а також захист проти дискримінації в податках і у веденні своїх справ”.
Таким чином, білль конгресу, що схвалював “ 4-й пункт”, під прийменником створення впевненості в приватного капіталу й заохочення його інвестицій у країнах, що розвиваються, передбачив таке втручання США в життя цих країн, яке звичайно мало місце в колоніях.
8 вересня 1950 р. Трумен уповноважив державного секретаря США проводити “ 4-й пункт” у життя. З тих пор активність США в країнах, що розвиваються, наростала.
Нафта посідала перше місце в прибутках на американські закордонні капітали. Питома вага нафти в цих прибутках збільшувався й дійшов в 1957 р. до половини всіх доходів на прямі інвестиції США за кордоном. В 1950 р. прибутку на закордонні інвестиції США в нафтову й в обробну промисловість становили приблизно однакову суму. Через сім років нафта принесла в 2 рази більше прибутку, незважаючи на значний ріст капіталовкладень США в заводи й фабрики інших країн.
Особливо швидко й значно росли бариші нафтових монополій США на Близькому Сході. В 1951 р. почав функціонувати побудований американцями нафтопровід довжиною 1068 миль, що починається до півночі від Даммана в Саудівській Аравії й минаючий через Йорданію я Сирію до порту Сидон на березі Середземного моря в Лівані. Пізніше НАТО буде дотримуватися політики розширення НАТО на Схід, супроводжуючи цю політику новими військовими конфліктами на Сході в 1991 р. і 1998 р.
Збережи - » Основні документи (угоди, договору, і т. п.) НАТО . З'явився готовий твір.