Генеральний секретар відповідає за керування консультаціями й прийняттям рішень в Альянсі. Він головує на Раді НАТО, на Комітеті із плануванню оборони, на Комітеті з ядерному плануванню й двох інших вищих Комітетах. Він є головним представником Альянсу у відносинах між урядами й із пресою. У керуванні в Генерального секретаря перебуває великий бюрократичний апарат, однак NATO Handbook, звідки я почерпнув цю інформацію, нічого не повідомляє про широту його виконавчої влади. Формально, зважаючи на все, вона в нього відсутній і повністю зосереджена в Раді НАТО. Якою владою Генеральний секретар володіє насправді - невідомо, але, судячи, по всьому, вона досить велика. Інакше можливість швидкої реакції Альянсу на зовнішню погрозу була б досить сумнівна.

Рада НАТО

Вищим органом у відповідності зі статтею 2 Вашингтонського Договору є Рада НАТО. Із всіх структур НАТО тільки Рада вповноважена Договором приймати рішення. Рада збирається не рідше одного разу в тиждень. Він також збирається й на більше високому рівні - за участю міністрів закордонних справ або голів уряду, однак ступінь авторитетності його рішень від цього не міняється - рішення мають однакову силу незалежно від того, який його представницький рівень. Договір наділив Раду правом створювати вторинні структури Комітети. Всі 19 країн членів Альянсу мають право виражати свою точку зору за столом засідань Ради. Рішення, як треба з NATO Handbook (статус цього документа, до речі, досить неясний єдиний доказ його правдивості написаних у ньому слів полягає в тім, що він розташований на офіційному сайті), є вираженням колективної волі країн членів Альянсу, що досягається повною єдністю. Тобто начебто рішення Альянсу вимагають одноголосності, що припускає, наприклад, право вето, однак про право вето нічого не сказано, а формулювання виглядає трохи дивної. Читаємо далі Handbook, єдине джерело, з якого можна довідатися про механізм прийняття рішень: Коли повинні бути ухвалені рішення, позитивний висновок досягається на основі повної загальної згоди. Процедура голосування або рішення більшістю голосів відсутні. Кожна представлена на Раді нації зберігає полнуюсуверенность і відповідальність за свої рішення. Що це значить, не цілком зрозуміло. З одного боку, необхідно повна єдність, з іншої вони навіть не голосують, і кожна нації відповідальна за свої рішення. Яким образом з’ясовується, є в наявності необхідна єдність, або воно відсутній, залишається загадкою. Крім того, необхідно ще раз відзначити, що неочевидно навіть сам статус NATO Handbook у наведені вище мною документах, у яких детально розписана навіть процедура “видачі водійських посвідчень співробітникам НАТО” у Європі й Америці, про механізм прийняття рішень нічого не сказане. Швидше за все, мова йде про якусь мрячну процедуру взаємного узгодження інтересів, не більше того.У цьому ж “документі” повідомляється, що Альянс досить гнучкий у відносинах із самим собою - усе влаштовано таким чином, щоб рішення можна було приймати швидко для досягнення максимального ефекту. Очевидно, що все вищеописане - вся туманність процедури прийняття рішень прямо пов’язана з основними завданнями НАТО - оборонними. Усе влаштовано таким чином, щоб у випадку нападу або реальної погрози НАТО зреагувало миттєво, без стомлюючої процедури голосування, збирання підписів і інших бюрократичних мір.

Економічна політика НАТО відносно інших країн

Трумен у мовленні, вимовленої в день початку другого строку його президентства, у якій він офіційно повідомив про створення Північно-Атлантичного пакту, висунув програму із чотирьох пунктів так званої американської допомоги іншим державам, 4-й пункт передбачав сильне збільшення ролі американського капіталу в економіці країн, що розвиваються.

“План Маршалла” ставив своїм завданням підкріплення позицій, що похитнулися, капіталізму в Західній Європі, “ 4-й пункт” програми Трумена, проголошеної в період розвалу колоніальної системи імперіалізму, у дні історичних перемог китайської народної армії, росту й зміцнення всього табору соціалізму, ставив своєю метою сприяння розвитку колишніх колоніальних і залежних країн по капіталістичному шляху, по шляхи, що забезпечує експансію й панування долара в цих країнах.

Трумен підкреслював, що “ 4-й пункт” його програми виражає практичні міри проти росту впливу комунізму, і підтверджував, що ідея “ 4-го пункти” з’явилася на два-три роки раніше, ніж вона була опублікована. Вона зародилася разом з виникненням “плану Маршалла”. Обоє ці заходи носили сугубо політичний характер. І “план Маршалла”, і “ 4-й пункт” була задумана як зброя в “холодній війні”.

Однак печатка великих монополій більш відверто роз’ясняла сутність питання. Так, орган фінансового капіталу США в редакційній статті, присвяченої “ 4-му пункту”, оплакуючи втрату для капіталізму Китаю, із тривогою писав: “Китай, мабуть, уважається “загубленим” принаймні на доступне для огляду час. Операції по “ 4-му пункту” готуються зараз як засоби порятунку того, що залишилося на Ближньому, Середньому й Далекому Сході, або того, що ще може бути врятовано. Якщо розглядати його таким чином, стає зовсім ясно, що це питання є політичним, а не економічним”.

Коли президент Трумен виступив зі своїм “ 4-им пунктом”, реакційний вашингтонський журнал, відзначаючи зростаючу недовіру до політики США на всьому азіатському сході, визнали: “Мислячі люди в Азії залякані політикою США, спрямованої на відновлення сил Японії. Їх обурює роль Америки в Китаї, і вони ставляться підозріло до намірів США в Індонезії, Індокитаї й на інших територіях, де тубільні лідери борються за незалежність”.

У спеціальному посланні конгресу США від 24 червня 1949 р. про участь капіталу США в економіці країн, що розвиваються, Трумен, указуючи на те, що ці країни мають найважливіше значення для зовнішньої політики Вашингтона в “холодній війні”, запропонував усіляко заохочувати експорт приватного капіталу в економічно відсталі країни, аж до узяття на себе державою ризику за ці операції.

Трумен, обіцяв капіталу США, инвестируемому у відсталі країни, прибуток без ризику, разом з тим він обумовив участь цих американських капіталовкладень - не тільки державних, але й часток - втручанням США в життя цих країн і народів.

Як згодом писав Трумен, він виходив з того, що сприяння розвитку слаборозвинених країн буде відігравати головну роль у збереженні й зміцненні капіталізму в США: “Здоровий глузд підказував мені, що розвиток цих країн буде підтримувати роботу наших промислових підприємств протягом багатьох поколінь. Ресурси таких просторів, як Месопотамія, Іран, Індія, Північна Африка й великі райони Південної Америки, майже не торкнуті”. “Підраховано,- писав він далі,- що підвищення життєвого рівня в Азії й Африці тільки на 2% збільшить попит на товари й послуги настільки, що промислові підприємства США, Англії й Франції будуть повністю забезпечені замовленнями протягом сторіччя”.

Pages: 1 2 3