Поезія Олександра Блоку - явище дивне. Саме цей поет став найбільш близьким мені за духом. Але особливо дорога й зрозуміла мені перша книга його віршів. І це не дивно: вона повинна бути близька людині, що починає свій шлях у світі, тому що саме в ній найбільше чітко простежується шлях пізнання життя, шлях, повний одкровень і розчарувань, наближення до ідеалу й втрати його, передчуття щастя й зіткнення з жахами життя

У передмові до зборів своїх творів А. Блок писала: “Кожний вірш необхідно для утворення глав; з декількох глав складається книга; кожна книга є частину трилогії; всю трилогію я можу назвати “романом у віршах”: вона присвячена одному колу почуттів і думок, якому я був відданий протягом перших дванадцяти років свідомого життя”. Перша книга лірики Блоку містить у собі вірша 1898-1904 років. Перший цикл озаглавлений “Ante lucem” - “До світла” або, як перекладав цю назву сам Блок, - “Досвітнє”.

У віршах цього циклу ще видна недосвідченість молодого поета, але в ньому вже формуються багато тем творчості А. Блоку. Перша з них - це тема, пов’язана з образом Гамлета. А. Блок уподібнює себе героєві В. Шекспіра й говорить про нерозуміння поета людьми

Із цією темою сусідить мотив протиставлення земн і потойбічного почав у житті, оспівування нескінченності, простору й, як це ні дивно для молодого поета, тема захвату смертю: ПРО, вір! Я життя тобі віддам, Коли бессчастному поетові Відкриєш двері в новий храм, Укажеш шлях з мороку до світла!.. Цикл “Ante lucem” - перший крок на шляху пошуку ідеалу, поки ще неясного (“таємничий, ще невиразний знак…”). Іноді поетові навіть здається, що ідеал ніколи не з’явиться: Щастя світиться нам порию, Але призначено - не нам… Однак уже у віршах цього циклу з’являється характерний для всієї лірики Блоку мотив ідеального жіночого початку (вірші про Офелии, “Твій образ чудиться мимоволі…”, “Слуга - цариці” та ін.). Цей мотив у ранній період життя А. Блоку може бути пов’язаний з образом Л. Д. Менделєєвій, жінки, що довгий час володіла думками й почуттями поета

Отже, вірші першого циклу поступово підготовляють нас до сприйняття циклу другого, центрального циклу першої книги віршів - “Вірші про Прекрасну Даму” (1901-1902). У циклі “Вірші про Прекрасну Даму” найбільше чітко простежуються розходження й зв’язки між, назвемо умовно, трьома рівнями віршів А. Блоку - рівнем особистим, містичним і словниковим. Особисті переживання Блоку в цей період пов’язані з розвитком його відносин свозлюбленной.

Всі вірші, написані після зустрічі з Л. Менделєєвій, Блок називає “Post lucem” - “Після світла”. Багато добутків є відгуком на реальні події в житті поета, наприклад, вірш “Повільно у двері церковні…” пов’язане із зустріччю Любові Менделєєвій у Казанському соборі

Однак любов до реальної жінки стає не тільки фактом особистої біографії поета: вона сприймається як момент зіткнення з великим містичним образом. Роки написання другого циклу віршів збігаються за часом з моментом захоплення А. Блоком віршами й ідеалістичною філософією В. Соловйова, що багато в чому ґрунтувалася на платоновской ідеї двоемирия: повсякденне життя - це всього лише бідна подоба “потойбічного”, “сверхчувственного”. Центральний образ філософії Соловйова - Світова душа, уособлене початок всесвіту, вища сила, здатна перетворити мир. Світовою душею в поезії Блоку стає символічний образ “вічної жіночності”, Прекрасної Дами, що стає божественним предметом поклоніння: Входжу я в темні храми, Роблю бідний обряд. Там чекаю я Прекрасної Дами В мерцанье червоних лампад

Прихід Прекрасної Дами пов’язаний з вірою в Бога, але теж містичним образом. “Вона” у Блоку іноді ототожнюється з Богородицею, тому що саме Прекрасна Дама дала життя Христу. Прекрасна Дама - образ вічний, вона з’єднує вічним вогнем минуле й майбутнє, вона - вищий ідеал прагнень художника. Мир стає цікавий для А. Блоку тільки з погляду пошуку в ньому неземного. Поетові ясно, що з життям на землі життя душі не кінчається

Головне - уловити у світі неземні початки: “останній подих, і таємний, і бездонний, слова останні, останній ясний погляд”, “Яскравий відблиск неземний”. Втіленням же неземного на землі, знову ж стає жінка. Всі ці основні ідеї переходять і на третій рівень лірики А. Блоку - рівень словниковий. Прекрасна Дама, Ти завжди пишуться з великої букви

Всі вірші будуються на деяких опорних словах, які здобувають символічне значення. Слова “горіти, вогонь, полум’я” символізують рух, розвиток. Звідси яскрава метафора: жити - горіти. Коло - символ досконалості (“Ти відходиш у сутінок червоний, у нескінченні кола…”). Крім того, коло - це й німб на іконі, а тому йому надається божественний зміст

Особливу символіку здобувають кольору. Червоний - це колір Прекрасної Дами. Оточена містичним ореолом, вона постійно перебуває в червоному сутінку. Протиставлення червоної й синьої квіток стає для А. Блоку символом протиставлення хаосу й космосу

Червоне - незбагненне, що рухається, навіть іноді демонічне. Синє - небесне, упорядковане. Найбільше часто у віршах зустрічається блакитний колір

Лазур символізує божественне, святе, але до кінця циклу цей колір уже зв’язується й із земною жінкою, а потім блакитне з’єднується з білим і стає символом небесного на землі. Чорний колір - колір таємничого мороку, неминучих сутінків, мороку в душі поета. 7 листопада 1902 року А. Блок одержує “Царствену Відповідь”: Л. Менделєєва погоджується стати його дружиною. 8 листопада з’являється перший вірш циклу “Розпуття” - “Я їх зберігав у боковому вівтарі Іоанна…

”. Цикл “Розпуття” містить у собі вірші 1902-1904 років і є останнім циклом першого тому лірики. Його основні теми - непонятость поета миром, ворожість миру. Якщо перший цикл - це вихід ліричного героя в шлях, другий - пошук Прекрасної Дами, то третій - це продовження шляху, але рухається герой уже не до, а від ідеалу. Містичний мир поступово знижується до реального, причому реальність наділяється містичними рисами. Поет виявляється протипоставлений диявольському миру людей: Ніхто не чув нічого

Усі верещали несамовито, як звірі. У лірику Олександра Блоку проникають і соціальні мотиви. Символом ворожого миру стає фабрика

У віршах виникає тема двійника, балагана, театру, обманутого Пьеро (“У годину,