Звичайно, я не буду оригінальний, якщо скажу, що роман М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу” є одним із шедеврів російської літератури. Висловлені автором думки й створені їм образи зацікавили мене незвичайно. На мій погляд, роман Лермонтова продовжує бути сучасним і в наші дні, незважаючи на те що із часу його написання пройшло вже більше ста п’ятдесятьох років. Але особливо велика роль роману була в лермонтовскую епоху. Щоб краще зрозуміти це, необхідно добре уявляти собі соціально-політичну обстановку в Росії в 30-х роках XIX століття. Це час традиційно зв’язують із посиленням реакції з боку царського уряду

Дійсно, що провалилося повстання декабристів розділило Росію на “до” і “послу”. Разом з ним загинули й надії більшої частини молодих людей на можливість яких-небудь змін, та й сама їхня необхідність представлялася вже не так чітко, як це було в 20-е роки. Саме тому вся лермонтовская епоха - епоха найглибшого сумніву у всіх моральних цінностях. Безумовно, це не могло не відбитися на творчості М. Ю. Лермонтова. Доказом цьому служить і написане в 1838 році вірш “Дума”, яких можна назвати передмовою кроману.

Цей вірш дихає повним розчаруванням у житті, у всіх духовних цінностях людини, і закінчується воно страшними рядками, що стали фактично вироком всьому поколінню: Юрбою угрюмою й незабаром позабутої Над миром ми пройдемо без шуму й сліду, Не кинувши століттям ні думки плідної, Ні генієм початої праці. Отже, роман “Герой нашого часу” був закінчений в 1841 році, тобто перед самою смертю Лермонтова. Заслуга й новаторство автора полягає в тому, що його добуток був першим російським психологічним романом

Основна мета чітко сформульована в передмові: показати сучасної людини таким, яким він є насправді, освітити всі його пороки й недоліки. Намір це може здатися на перший погляд занадто зухвалим. Дійсно, міркувати про чужі недоліки не є заняттям, гідним великого художника, однак у тім-раз у раз, що автор зараховує й себе самого до числа тих, кого хоче піддати нещадному осуду. Отже, він має повне право вказувати на “хворобу” покоління, тим більше що ніхто, крім нього, на це не зважився

Сам автор визначає, що “герой нашого часу… це портрет, складений з пороків усього… покоління, у повному їхньому розвитку”. Найцікавішим здався мені головний герой роману - Печорин, і я хотів би зупинитися саме на ньому. Що стосується інших персонажів роману, те всі вони, на мій погляд, мають зовсім певне призначення - допомогти повніше розкрити характер головного героя

Для того ж служить і композиція роману. Справа в тому, що новели зміщені в часі, тобто не відповідають хронології розвитку подій у житті Печорина. Однак їхній порядок у романі сприяє поступовому знайомству читача з героєм, а отже, кращому осмисленню його особистості

Печорин є типовим сином свого часу. Як і на багатьох молодих людях 30-х років, на ньому лежить важка печатка рефлексії, що стала основною рисою його натури. Думаю, що ні в кого не виникне сумніву в тім, що саме Печорин - герой часу. На мій погляд, це досить почесне “звання”, адже саме по собі слово “герой” уже має на увазі незвичайність, винятковість

Дійсно, Печорин - кращий представник своєї епохи, але плата за це - його самітність. Існує безліч прийомів для розкриття літературного образа. Лермонтов прибігає до щоденників. Вигода цього прийому в щирості героя, що розкриває в щоденниках самі потаєні куточки своєї душі

Саме про цьому й говориться в передмові до журналу Печорина. copyright