Михайло Юрійович Лермонтов (1814-1841) – єдність творчості

Творчість Лермонтова розвивалося в тяжких умовах, що виникли в Росії після поразки декабристів в 1825 р. Продовжуючи традиції Пушкіна, Лермонтов разом з тим відкривав нову сторінку в історії російської літератури. Бєлінський у свій час проникливо відзначав, що в добутках нового великого російського поета «немає вже надії, вони вражають душу читача безотрадостию, безвір’ям у життя й почуття людські при спразі життя й надлишку почуття…

  • Ніде немає пушкінського розгулу на бенкеті життя, але скрізь питання, які мрачат душу, леденять серце… Так, очевидно, що Лермонтов – поет зовсім іншої епохи й що його поезія – зовсім нова ланка в ланцюзі історичного розвитку нашого суспільства».

Зложилася традиція розглядати творчість Лермонтова по двох періодах, границею між якими умовно можна вважати 1835 – 1836 р. Відмінність раннього й зрілого періодів у Лермонтова відчувається досить ясно. Необхідно тільки пам’ятати, що той комплекс ідей, що виявився в його юнацькій творчості, у принципі не змінився до кінця його життя. Зміни відбуваються, але лише з межах єдиної художньої системи. Звичайно, із часом Лермонтов, збагачений життєвим досвідом, глибше сприймає характер конфліктів у сучасній йому дійсності. Зображення героя й середовища стає в нього більше багатогранн і об’єктивним, з’являється більша художня майстерність, досвідченість теперішнього поета. Лермонтов

ставиться до себе усе суворіше й суворіше, ретельніше працює над своїми добутками. Але пафос його творчості в істотних рисах залишається незмінним. У зв’язку із цим стає зрозумілим, чому робота над «Демоном» тривала в нього все життя, чому подібні сюжети й навіть характери переходили з ранніх добутків у пізні. Згадаємо, нарешті, що безсмертний «Вітрило» («Біліє вітрило самотній…», 1832), без якого не можна собі представити не тільки творчість Лермонтова, але й всю росіянку поезію, був написаний 18-літнім юнаком. До цього ж образа звернеться Лермонтов і наприкінці свого недовгого творчого шляху в романі «Герой нашого часу».

Творча спадщина Лермонтова благотворно відгукнулося не тільки в наступній російській літературі, але й у літературах народів. Добре відомо, наприклад, з якою увагою вивчають і перекладають Лермонтова на Кавказі, з яким великий російський поет був зв’язаний биографически й творчо. З Україною тісних і безпосередніх зв’язків у нього не було. Тим більше важливо відзначити, що українська тема все-таки була представлена в Лермонтова, хоча й не так широко, як у Рилєєва й Пушкіна. Характерно, що він звертається до цієї теми вже в зрілий період своєї творчості – наприкінці 30-х років, з огляду на, мабуть, те идейно-эстетическое значення, що мало зображення України в поезії його попередників. ДО 1840 р. ставиться віршоване послання Лермонтова до М. А. Щербатовой. Поет запам’ятав у віршах не тільки вигляд чарівної жінки (дочки українського поміщика А. П. Штерича), що був у свій час захоплений, але й образ її чудесної, вільної й широкої батьківщини, прямо протипоставленої у вірші суспільству, здатному лише накладати на людину «світські ланцюги».

Зрозуміло, інтерес до Лермонтова на Україні визначається не наявністю в його творчості окремих епізодів або образів, пов’язаних з українською темою, а причинами більше загального плану. Великий поет залучав передових діячів української культури пафосом своєї вільнолюбної поезії, глибоким розкриттям внутрішнього миру людини, що рветься до волі й незалежності, художніми відкриттями, що сприяли збагаченню творчого досвіду українських літераторів. Лермонтов був одним із самих улюблених російських поетів Тараса Шевченко. Полум’яне лермонтовское слово допомагало Шевченко витримати важкі випробування, що випали на його частку. Із суворого посилання Шевченко заклинає своїх друзів: «…Надішліть заради поезії святого Лермонтова хоч одну тім, велику-превелику радість надішлете…» Ім’я поета Шевченко неодноразово згадує у своєму щоденнику, називаючи його «наш великий Лермонтов». У творчості Шевченко знайшли оригінальне трактування окремі мотиви й образи Лермонтова (у поемах «Сліпа», «Сон», «Тризна», окремих ліричних віршах). Багато зробили для популяризації творчості Лермонтова на Україні М. Старицький, С. Руданский і ін. И в творчості И. Франко виразно відбиваються переклики з деякими лермонтовскими традиціями. Так, поему «Смерть Каїна» дослідники типологически зіставляють із «Демоном». Франко перевів два вірші Лермонтова: «Сусідка» і «Виходжу один я на дорогу…».

Лермонтов був убитий на дуелі, коли йому ще не здійснилося 27 років… У такому віці Гоголь, Тургенєв, Толстой тільки починали свою літературну діяльність. А зовсім ще молодий Лермонтов коштує в одному ряді з найбільшими класиками нашої літератури

Уже для Бєлінського Лермонтов був більше важливий, більше сучасний, чим Пушкін. І справа тут не в рівні таланта, а в новому історичному етапі, що висував нові вимоги: «Дух аналізу, неприборкане прагнення дослідження, жагучої, повне ворожнечі й любові мислення зробилося тепер жизнию всякої щирої поезії. От у чому час випередив поезію Пушкіна» [8, 344]. І у свідомості найближчих спадкоємців Бєлінського — Чернишевського й Добролюбова — Лермонтов зближається не з Пушкіним, а з Гоголем. Чернишевський записував у своєму щоденнику в 1848 р.: «Гоголь і Лермонтов доводять, що Росії прийшов час діяти на розумовому поприщі». Як би не відрізнялося наше сьогоднішнє сприйняття історико-літературного процесу від таких суджень, важливо в цьому випадку підкреслити, що саме Лермонтов виявився особливо’ близьким для російських революційних демократів

Розуміє, творчість Лермонтова повинне бути співвіднесене із кращими досягненнями російської літератури (поети-декабристи, Пушкін) і літератури мировцй (Байрон, Гюго й ін.). Разом з тим саме Лермонтов став виразником ідей і настроїв нової епохи, що визначило особливу гостроту, драматизм, пристрасність його поезії, драматургії, прози. У свій час Баратинський трагічно сприйняв вторгнення «залізного віку» у мир духовної культури людства. Пройшло кілька років, і в 1840 р. Лермонтов використає той же епітет, але в іншому контексті й з іншою метою. З усією міццю гніву й презирства він кинув виклик ненависному йому суспільству, заявляючи про свою готовність до боротьби з ним:

  • ПРО, як мені хочеться збентежити веселість їх
  • И кинути їм в очі залізний вірш,
  • Облитий гіркотою й злістю!..
  • («Як часто пестрою толпою оточений…»)

Лермонтовская поезія містить таку енергію заперечення й разом з тим таке пізнання внутрішнього миру людини, тонкість психологічного аналізу й самоаналізу, яких не було ні в одного з його попередників і сучасників. За словами Бєлінського, пафос поезії Лермонтова «полягає в моральних питаннях про долю й права людської особистості».

Творчість Лермонтова належить до числа усе ще недостатньо пояснених явищ в історії літератури. Ні єдності поглядів з деяких питань його еволюції, у трактуванні окремих добутків. Все це свідчить про те, що художня спадщина великого поета й сьогодні стимулює дослідницьку думку, змушуючи вчених постійно звертатися до чудових творів Лермонтова при рішенні багатьох важливих питань як історії, так і теорії літератури. Це проявляється, зокрема, у суперечках про співвідношення в лермонтовском творчості реалізму й романтизму. Висловлюються різні точки зору. Одні літературознавці вважають Лермонтова тільки романтиком, інші говорять про рух поета від романтизму до реалізму. Але характер еволюції Лермонтова не цілком укладається в цю формулу. Загалом розвиток російської літератури першої половини XIX в. дійсно йшло по такому шляху. Однак творчість Лермонтова, що враховує, звичайно, генеральну тенденцію історико-літературного процесу, мало риси глибокої своєрідності. В основному Лермонтов залишався романтиком до кінця свого життя. Романтизм був найбільш близьким для Лермонтова літературним напрямком. Особливості романтичного мистецтва допомагали йому поетично виразити центральну ідею його творчості – ідею свободи особи. У зрілий період художня система Лермонтова містить у собі й елементи реалістичного бачення миру. При цьому реалізм і романтизм у пізнього Лермонтова не просто існують паралельно, протиборствують або створюють динамічна рівновага, але взаємодіють і утворять в остаточному підсумку якась єдність, що надає лермонтовскому творчості оригінальний і неповторний характер

Pages: 1 2

Збережи - » Михайло Юрійович Лермонтов (1814-1841) – єдність творчості . З'явився готовий твір.

Михайло Юрійович Лермонтов (1814-1841) – єдність творчості





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.