«Давно уже не було у світі письменника, що був би так важливий для свого народу, як Гоголь для Росії»,- затверджував Чернишевський, що назвав, як відомо, цілий період у розвитку російської літератури гоголівським періодом. І дійсно, творчість Гоголя зробило величезний вплив не тільки на літературний процес, але й на демократизацію суспільної самосвідомості, об’єктивно сприяючи росту й зміцненню визвольного руху встране.

Дитинство і юність Гоголя пройшли на Україні. Він ріс в атмосфері, сприятливої для майбутнього письменника. Батько його захоплювався театром і сам писав комедії українською мовою. Недалеко був маєток відомого поета й драматурга В. В. Капниста, автора знаменитої комедії «Ябеда». Разом з родителями Гоголь не раз приїжджав у будинок Капниста, де бували й багато майбутніх декабристів. Навчання в Ніжинській гімназії вищих наук також було важливою школою для Гоголя не тільки в змісті чисто освітньому, але й у суспільному. Виникле в гімназії «Справа про вільнодумство» з’явилося своєрідною перевіркою його життєвих переконань і відбилося згодом у його творчості ‘. Тут формувалися погляди Гоголя на літературу, мистецтво, народну творчість. І куди б потім не закидала Гоголя доля (а подорожував він багато, роками жив за кордоном), він ніколи не забував Україну, образ чарівного й волелюбного народу, його найбагатшу культуру, духовну велич, щедрість, талановитість, лукавий і тонкий гумор

Наприкінці 1828 р., після закінчення Ніжинської гімназії Гоголь переїжджає в Петербург. Його перший літературний досвід - романтична поема «Ганс Кюхельгартен» - виявився невдалим. Однак це не похитнуло впевненості молодого письменника у своїх силах. Напружені творчі шукання приводять його до створення самобутніх українських повістей

В «Театральному роз’їзді», написаному як узагальнення власного драматургічного досвіду, Гоголь відзначав, що «усе змінилося давно у світлі» і що тепер більше «мають електрики чин, грошовий капітал, вигідне одруження, чим любов». Ці думки дозволяють оцінити суть ще однієї новаторської комедії Гоголя, що називається «Одруження», але в якій більше говориться про грошовий капітал, чим олюбви.

«Одруження» була опублікована в 1842 р., але роботу над нею Гоголь почав ще в 1833 р. Тут драматург звернувся до зображення купецького побуту, виступивши тим самим прямим попередником Островського. «Одруження» - живаючи й дотепна п’єса, у якій. Гоголь різко критикує порожнечу й моральну незначність сучасного йому суспільства, вторгнення в нього нових грошових, буржуазних відносин, що перетворили шлюб у різновид вигідної угоди

П’єси Гоголя - нова і яскрава сторінка в історії російської драматургії й театру. Продовжуючи традиції Фонвізіна й Грибоєдова, він створив зразок сучасної «високої» комедії, звільнивши її від дидактизму, резонерів і навіть від позитивних героїв. Гоголь наблизив театр до самих злободенних і гострих проблем громадського життя. Не випадково в його п’єсах по суті немає любовної інтриги, що традиційно вважалася зовсім обов’язковою. Гоголь уважав, що комедія повинна будуватися на конфлікті, що має широке суспільне значення. Типова узагальненість образів, глибоке розкриття їхньої внутрішньої сутності, яскрава характеристика - все це зробило Гоголя одним з основоположників російської реалістичної драматургії, що надалі розвивалася з обов’язковим обліком його художніх відкриттів. Комедії Гоголя з’явилися також прекрасною школою акторської майстерності й прокладали нові шляхи розвитку театрального мистецтва. Ще при житті Гоголя «Ревізор» одержав популярність за рубежем. У цей час гоголівські комедії часто ставляться на театральних сценах усього миру. Спектаклі, кінофільми, телевізійні фільми свідчать про зі значення його драматургічної спадщини

Творчість Гоголя — це блискучий приклад духовної єдності російського й українського народів. 24 лютого 1844 р. Гоголь писав А. О. Смирновій: «…Я сам не знаю, яка в мене душу, хохлацкая або російська. Знаю тільки, що ніяк не дав би переваги ні малороссиянину перед росіянином, ні росіянинові перед малороссиянином. Обидві природи занадто щедро наділені богом, і, як навмисно, кожна з них порізно містить у собі те, чого немає в іншій - явний знак, що вони повинні поповнити одна іншу».

Саме по собі звертання Гоголя до української теми легко можна пояснити чисто біографічними факторами. Однак не можна забувати й про причини загальнокультурного характеру. Українська тема вже була представлена в російській літературі й до Гоголя, але в її розробці відбилися різні тенденції. Декабристи й Пушкін сприймали Україну як втілення не тільки краси й поетичності, але й ще живих традицій героїчної боротьби за волю й справедливість. Однак були й інші добутки, у яких модні українські мотиви розроблялися досить поверхово.(Україна порию рисувалася як ідилічна країна суцільних веселощів і загального достатку. На цьому тлі ідейно-художнє новаторство перших збірників Гоголя здобувало принципове значення як для росіянці, так і для української літератур. Численні українські мотиви, образи, побутові подробиці були необхідні Гоголеві не тільки як зовнішня прикраса й служили не просто для створення етнографічного колориту, вони виявлялися найважливішим компонентом художньої системи, покликаним розкрити чарівний образ України й українських селян, їхній богатий духовний мир, фізичну й моральну красу

Досвід творчого осмислення українського фольклору, історії, вивчення й втілення українського народного- характеру у творчості Гоголя сприяв формуванню нових принципів і методів використання цих матеріалів у боротьбі українських письменників за народності й демократизацію літератури. Н. Е. Крутикова в докладному дослідженні показала, що для українських письменників перші повісті Гоголя були сьогоденням художнім відкриттям, могутнім творчим стимулом. Вони побачили, як можна й потрібно писати про Україну, позбувати від захоплення етнографічними подробицями, не впадаючи в грубуватий тон бурлеску.; Уже у творчості Г. Квитки-Основъяненко

і Е. Гребінки помітні сліди засвоєння уроків Гоголя. Але особливо важливу роль автор «Страшної помсти» і «Тараса Бульби» зіграв у становленні таланта Тараса Шевченко

Найбагатший досвід Гоголя-реаліста допоміг формуванню художнього методу Шевченко - основоположника реалізму в українській літературі. Не випадково протягом усього свого творчого шляху великий поет постійно звертався до мотивів і образів одного зі своїх літературних учителів. Точно позначаючи суть генія Гоголя, пафос його творчості, Шевченко записував у своєму Щоденнику: «Перед Гоголем повинне благоговіти як перед людиною, обдарованою найглибшим розумом і самою нежною любов’ю до людей…»

Особливо важливий інтерес Шевченк-живописця й Шевченк-поета до «Тараса Бульбе». Поема «Гайдамаки» у ряді випадків цілком соотносима із цим гоголівським шедевром, що відтворив епічні образи української історії.; У вірші «Гоголеві» (1844) Шевченко називав великого російського письменника іншому й братом, підкреслюючи свою ідейно-творчу близькість до нього. Гіркий сміх Гоголя переростає в Шевченко в гнівне збурювання, сарказм, проклін самодержавству й кріпосництву

Чудові добутку великого російського письменника благотворно впливали на розвиток українського театру й драматургії. Його п’єси із середини XIX в. ставилися на українській сцені в Києві, Чернігові, Ніжині, Полтаві. М. Кропивницький і М. Старицький створювали інсценівки по прозаїчних добутках письменника. Ріст української драматургії в другій половині XIX в. пов’язаний із творчим засвоєнням великих традицій Гоголя, що відбилися в соціально-побутових п’єсах, драмах і комедіях видатних діячів українського театру? Виступаючи на симпозіумі «Н. В. Гоголь і європейська культура», що відбувся в 1976 р. у Венеції, О. Гончар сказав: «Своєю творчістю Гоголь звела воістину золотий міст, що з’єднує культури двох братніх народів - російського й українського, що усвідомлять своя спільність із культурою всього людства, і користь від цього інтернаціонального єднання для нас очевидна, у чому ми переконуємося знову й знову».