Наука розвивається, тобто необратимо якісно міняється згодом. У цьому немає сумнівів. Вона нарощує свій обсяг, безупинно розгалужується, ускладнюється тощо. Як ми вже відзначали, розвиток це виявляється нерівномірним: з “рівним” ритмом, вигадливим переплетенням повільного кропіткого нагромадження нових знань із “обвальним” ефектом впровадження в тіло науки божевільних ідей, що перекреслюють за незбагненно короткий час складними століттями картини миру. Фактична історія науки зовні виглядає досить дробно й хаотично. Але наука змінила б самої собі, якби в цьому “броуновском русі” гіпотез, відкриттів, теорій не спробувала б відшукати якусь упорядкованість, закономірний хід становлення й зміни ідей і концепцій, тобто виявити сховану логіку розвитку наукового знання

Для з’ясування закономірності наукового прогресу, його рушійних сил, причин і історичної обумовленості необхідно виявити логіку розвитку науки. Сучасне бачення цієї проблеми істотно відрізняється від того, котре панувало, мабуть, до середини нашого сторіччя. Колись думали, що в науці йде безперервне збільшення наукового знання, постійне нагромадження нових наукових відкриттів і усе більше точних теорій, що створює в підсумку кумулятивний ефект на різних напрямках пізнання природи. Нині логіка розвитку науки представляється інший: вона розвивається не тільки шляхом безперервного нагромадження нових фактів і ідей - крок за кроком, але й через фундаментальні теоретичні зрушення. В один прекрасний момент вони змушують учених перекроювати звичну загальну картину миру й перебудовувати свою діяльність на базі принципово інших світоглядних установок. Логікові неспішної еволюції науки (крок за кроком) перемінила логіка наукових революцій і катастрофи. Через новизну й складність проблеми в методології науки ще не зложилося загальновизнаного підходу логіки розвитку наукового знання. Таких моделей безліч. Але деякі всі придбали пріоритет

Загальні моделі розвитку науки

Починаючи з 60-х рр. нинішнього століття, самою популярною концепцією розвитку науки була запропонована американським істориком і філософом Т.Кунем

Важливим елементом логіки розвитку науки в концепції Т.Куна стала здатність дослідників тривалий час працювати в якихось предзаданних рамках, що окреслюються фундаментальними науковими відкриттями. Він увів у методологію принципово нове поняття - “парадигма”. Буквальне значення цього слова - зразок. У ньому фіксується існування особливого способу організації знання, що припускає певний набір приписань, що задають характер бачення миру, а виходить, що впливають на вибір напрямків дослідження. У парадигмі втримуватися також і загальноприйняті зразки рішення конкретних проблем. Парадигмальное знання не є властиво “чистою” теорією (хоча його ядром, і служить, як правило, та або інша фундаментальна теорія), оскільки не виконує безпосередній пояснювальної функції. Вона дає якусь систему відліку, тобто є попередньою умовою й передумовою побудови й обґрунтування різної теорії

До парадигм Т.Кун зараховував, наприклад, аристотелевскую динаміку, птолемеевскую астрономію, ньютоновскую механікові й так далі. Розвиток, збільшення наукового знання усередині, у рамках такої парадигми, одержало назву “нормальної науки”.

Визначальна новизна концепції Т.Куна полягала в думці про те, що зміна парадигм у розвитку науки не є детермінованою однозначно, або, як зараз виражаються, - не носить лінійного характеру. Розвиток науки, ріст наукового знання не можна, допустимо, представити у вигляді тянущегося строго нагору, до сонця дерева (пізнання добра й зла). Воно схожо, скоріше, на розвиток кактуса, приріст якого може початися з будь-якої крапки його поверхні й тривати в кожну сторону

Отже, логіка розвитку науки містить у собі закономірність, але закономірність ця “обрана” випадком із цілого ряду інших, не менш закономірних можливостей. Із цього треба, що звична нам нині квантово-релятивістська картина миру могла б бути й інший, але, напевно, не менш логічної й послідовної

Переходи наукової парадигми від однієї до іншої Т.Кун порівнював зі зверненням людей у нову релігійну віру: мир звичних об’єктів з’являється в зовсім іншому світлі завдяки рішучому перегляду вихідних пояснювальних принципів

Вибір принципів, які складуть успішну парадигму, здійснюється вченими не стільки на підставі логіки або під тиском емпіричних фактів, скільки в результаті раптового осяяння, просвітління, ірраціонального акту віри в те, що мир улаштований саме так, а не інакше.

Із цим висновком, однак, погодилися далеко не всі дослідники методології наукового пізнання. Альтернативну модель розвитку науки, що також стала досить популярної, запропонував И.Лакатос. Лакатос уважає, що вибір науковим співтовариством однієї з багатьох конкуруючих дослідницьких програм може й повинен здійснюватися раціонально, тобто на основі чітких, раціональних критеріїв

У загальному виді його модель розвитку науки може бути описана так. Історично безперервний розвиток науки являє собою конкуренцію науково-дослідних програм, які мають наступну структуру

“тверде ядро”, що включає незаперечні для прихильників програми вихідні положення

“негативна евристика” - своєрідний “захисний пояс” ядра програми, що складає з допоміжних гіпотез і допущень, що знімають протиріччя з аномальними фактами

“позитивна евристика” - … це правила, що вказують які шляхи треба обирати і як по них іти

Важливо відзначити, що послідовна система моделей мотивувалася не аномальними спостережуваними фактами, а теоретичними й математичними утрудненнями програми. Саме їхній дозвіл і становить суть “позитивної евристики”.

Наукова революція

Однак рано або пізно позитивна евристика сила тої або іншої дослідницької програми вичерпує себе. Встає питання про зміну програми. Витиснення однієї програми іншої являє собою наукову революцію

“Програма вважається прогресуючої тоді, коли її теоретичний ріст передбачає її емпіричний ріст, тобто коли вона з деяким успіхом може пророкувати нові факти… програма регресує, якщо її теоретичний ріст, тобто коли вона дає тільки запізнілі пояснення або випадкові відкриття, або фактів, що передбачаються й відкрива_ конкуруючою програмою…”

У результаті виходить, що головним джерелом розвитку науки виступає конкуренція дослідницьких програм, кожна з яких теж має внутрішню стратегію розвитку. Цей “подвійний рахунок” розвитку науки й спричиняється картину безперервного росту наукового знання

Серед безлічі концепцій концепції Т.Куна й И.Лакатоса вважаються самими впливовими реконструкціями логіки розвитку науки в другій половині XX в. Але як би не відрізнялися концепції друг від друга, всі вони так чи інакше змушені опиратися на якісь вузлові, етапні моменти історії науки, які прийнято називати революціями

Диференціація й інтеграція наукового знання

Іншою важливою закономірністю розвитку науки прийнято вважати єдність процесів диференціації й інтеграції наукового знання

Сучасну науку недарма називають “великою наукою”. Її системна складність і розгалуженість вражає - нині налічується близько 15 тисяч різних наукових дисциплін. У часи Аристотеля перелік наук ледь досягав двох десятків (філософія, геометрія, астрономія, географія, медицина та ін.)

Винахід таких приладів як телескоп і мікроскоп, гигантски розширило пізнавальні можливості людини й кількість доступних вивченню об’єктів природи. Тому ріст наукового знання супроводжувався безперервною диференціацією, тобто дробленням на більше дрібні розділи й підрозділи. У фізику утворилося ціле сімейство наук: механіка, оптика й т.д. почали виникати “суміжні” природничо-наукові дисципліни - фізична хімія, хімічна фізика, біохімія

И нині інтегративні процеси в природознавстві, здається, “пересилюють” процеси диференціації (дроблення). Інтеграція природничо-наукового знання стала, очевидно, що веде закономірністю його розвитку. Вона може проявлятися в багатьох формах:

у розробці наукових методів, що мають значення для багатьох наук (спектральний аналіз, хроматографія, комп’ютерний експеримент);

Pages: 1 2

Збережи - » Логічні закономірності розвитку науки . З'явився готовий твір.