Структура наукового дослідження, описана вище, являє собою в широкому змісті спосіб наукового пізнання або науковий метод як такий. Метод — це сукупність дій, покликаних допомогти досягненню бажаного результату. Першим на значення методу в Новий час указав французький математик і філософ Р. Декарт у роботі «Міркування про метод». Але ще раніше один із засновників емпіричної науки Ф. Бекон зрівняв метод пізнання із циркулем. Здатності людей різні, і для того, щоб завжди домагатися успіху, потрібен інструмент, що зрівнював би шанси й давав можливість кожному одержати потрібний результат. Таким інструментом і є науковий метод

А. Пуанкаре справедливо підкреслював, що вчений повинен уміти робити вибір фактів. «Метод — це, властиво, і є вибір фактів; і насамперед, отже, потрібно затурбуватися винаходом методу» (А. Пуанкаре. Цит. соч.- С. 291). Метод не тільки зрівнює здатності людей, але також робить їхня діяльність однакової, що є передумовою для одержання однакових результатів усіма дослідниками

Сучасна наука тримається на певній методології — сукупності використовуваних методів і вченні про метод — і зобов’язана їй дуже многим. У той же час кожна наука має не тільки свій особливий предмет дослідження, але й специфічний метод, іманентний предмету. Єдність предмета й методу пізнання обґрунтував німецький філософ Гегель

Варто чітко представляти розходження між методологіями естественнонаучного й гуманітарного пізнання, що випливають із розходження їхнього предмета. У методології природничих наук звичайно не враховують індивідуальність предмета, оскільки його становлення відбулося давно й перебуває поза увагою дослідника. Зауважують тільки вічне кругообертання. В історії ж спостерігають саме становлення предмета в його індивідуальній повноті. Звідси специфічність методології історичного пізнання

Взагалі, методологія соціального пізнання відрізняється від методології естественнонаучного пізнання через розходження в самому предметі: 1) соціальне пізнання дає результат, що саморуйнується («знання законів біржі руйнує ці закони», - говорив засновник кібернетики Н. Вінер); 2) якщо в естественнонаучном пізнанні всі одиничні фактори рівнозначні, то в соціальному пізнанні це не так. Тому методологія соціального пізнання повинна не тільки узагальнювати факти, але мати справа з індивідуальними фактами великого значення. Саме з них виникає й ними пояснюється об’єктивний процес

«У гуманитарно-науковому методі полягає постійна взаємодія переживання й поняття», — затверджував В. Дильтей у статті «Сутність філософії». Переживання настільки важливо в гуманітарному пізнанні саме тому, що самі поняття й загальні закономірності історичного процесу производни від первісного індивідуального переживання ситуації. Вихідний пункт гуманітарного дослідження індивідуальний (у кожної людини своє буття), стало бути, метод теж повинен бути індивідуальний, що не суперечить, звичайно, доцільності часткового користування в гуманітарному пізнанні прийомами, виробленими іншими вченими (метод як циркуль, у розумінні Ф. Бекона). У наступних главах ми покажемо, що в сучасній науці намечается тенденція до зближення естественнонаучной і гуманітарної методології, але все-таки розходження, і принципові, поки залишаються

Науковий метод як такий підрозділяється на методи, використовувані на кожному рівні досліджень. Виділяються в такий спосіб емпіричні й теоретичні методи. До першого ставляться:

1) спостереження — цілеспрямоване сприйняття явищ об’єктивної дійсності; 2) опис — фіксація засобами природної або штучної мови відомостей про об’єкти; 3) вимір — порівняння об’єктів по яких-небудь подібних властивостях або сторонам; 4) експеримент — спостереження в спеціально створюваних і контрольованих умовах, що дозволяє відновити хід явища при повторенні умов

До наукових методів теоретичного рівня досліджень варто віднести: 1) формалізацію — побудова абстрактно-математичних моделей, що розкривають сутність досліджуваних процесів дійсності; 2) аксиоматизацию — побудова теорій на основі аксіом — тверджень, доказу істинності яких не потрібно; 3) гипотетико-дедуктивний метод — створення системи дедуктивно зв’язаних між собою гіпотез, з яких виводяться твердження про емпіричні факти

Іншим способом розподілу буде розбивка на методи, застосовувані не тільки в науці, але й в інших галузях людської діяльності; методи, застосовувані у всіх галузях науки; і методи, специфічні для окремих розділів науки. Так ми одержуємо загальні, загальнонаукові й конкретно-наукові методи

Серед загальних можна виділити такі методи, як:

1) аналіз — розчленовування цілісного предмета на складові частини (сторони, ознаки, властивості або відносини) з метою їхнього всебічного вивчення;

2) синтез - з’єднання раніше виділених частин предмета в єдине ціле;

3) абстрагування — відволікання від ряду несуттєвих для даного дослідження властивостей і відносин досліджуваного явища з одночасним виділенням властивостей, що цікавлять нас, і відносин;

4) узагальнення — прийом мислення, у результаті якого встановлюються загальні властивості й ознаки об’єктів;

5) індукція - метод дослідження й спосіб міркування, у якому загальний висновок будується на основі приватних посилок;

6) дедукція — спосіб міркування, за допомогою якого із загальних посилок з необхідністю треба висновок приватного характеру;

7) аналогія — прийом пізнання, при якому на основі подібності об’єктів в одних ознаках містять про їхню подібність і в інших ознаках;

моделювання - вивчення об’єкта (оригіналу) шляхом створення й дослідження його копії (моделі), що заміщає оригінал з певних сторін, що цікавлять дослідника;

9) класифікація — поділ всіх досліджуваних предметів на окремі групи відповідно до яким-небудь важливого для дослідника ознакою (особливо часто використовується в описових науках — багатьох розділах біології, геології, географії, кристалографії й т.п.).

Велике значення в сучасній науці придбали статистичні методи, що дозволяють визначати середні значення, що характеризують всю сукупність досліджуваних предметів. «Застосовуючи статистичний метод, ми не можемо пророчити поводження окремого індивідуума сукупності. Ми можемо тільки пророчити ймовірність того, що він буде поводитися деяким певним чином… Статистичні закони можна застосовувати тільки до більших сукупностей, але не до окремих індивідуумів, що утворять ці сукупності» (А. ейнштейн, Л. Инфельд. Еволюція фізики.- М., 1965.-С.231).

Характерною рисою сучасного природознавства є також те, що методи дослідження все більшою мірою впливають на його результат (так звана «проблема приладу» у квантовій механіці).

Застосування математичних методів у природознавстві

Після тріумфу класичної механіки Ньютона хімія в особі Лавуазьє, що поклав початок систематичному застосуванню ваг, устала на кількісний шлях, а слідом за нею й інші природничі науки. «Таке перша підстава, по якому фізик не може обійтися без математики; вона дає йому єдина мова, на якому він у стані висловлюватися (А. Пуанкаре. Цит. соч.- С. 220).

Диференціальне й інтегральне вирахування гарне підходить для опису зміни швидкостей рухів, а імовірнісні методи — для необоротності й створення нового. Усе можна описати кількісно, і проте залишається проблемою відношення математики до реальності. На думку одних методологів, чиста математика й логіка використовують докази, але не дають нам ніякої інформації про світ (чому А. Пуанкаре й уважав, що закони природи конвенциальни), а тільки розробляють засобу його опису. Однак, ще Аристотель писав, що число є проміжне між приватним предметом і ідеєю, а Галилей думав, що Книга Природи написана мовою математики

Pages: 1 2

Збережи - » Методи, наукового пізнання . З'явився готовий твір.