Героїня Лесі Українки як істинна пророчиця Вищої волі виступає скоріше у викривальній, а не обнадійливій іпостасі: їй не дано (а чи дано це потомленому і поганьбленому гріхами людству взагалі?) сили керувати правдою, яку вона, на відміну від інших, бачить голу і неприкрашену. Тому ближні не тільки не сприймають Кассандру — деякі її просто ненавидять: адже пророчиця відверта у характеристиках, у своїх оцінках людських пороків. Оточення Кассандри уданому випадку егоїстичне (таким є оточення царя у пушкінському “Борисі Годунові”), живе лише особистими, вузькими інтересами, при цьому користується фальшю і брехнею, котрі замасковує під “правду” — вигідну, корисливу, заспокійливу, пристосовницьку.

Царівняпровісниця виступає тут суддею лжи, користолюбства, самообману, що присипляє совість. Вона не може і не має права втрутитись у Вищу волю, тому і не відводить від Трої трагедії, спровокованої довірливістю і зрадою (знаючи шпигунську місію Сінона, царівна, однак, не наважується фізично знешкодити його, не хоче крові і жертви власній прозірливості: все одно нещастю не запобігти, оскільки воно визначене зверху, страшний наслідок для Трої випливає з вагомих об’єктивних причин, а не з випадковості).

Кассандра розуміє показну жалобу дружини Гектора Андромахи, знає, що та незабаром утішиться з ворогом, прозорливо бачить і чергову облуду Гелени Спартанської, перед якою винувато схилиться зраджений нею ж раніше у шлюбі Менелай, усвідомлює пророчиця і власну неминучу загибель у полоні; її піддадуть насильницькій смерті через мовчазний осуд фальші й брехні неправедники і злочинці Клітемнестра та Егіст — підступні узурпатори влади, оскільки знання істини для них небезпечне і в мовчанні.

Зв’язок людини, її совісті із Абсолютом, Всесвітом, неминучість відповідальності за скоєне є магістральним фактором у розмаїтті ідейної проблематики “Бориса Годунова” О.Пушкіна і “Кассандри” Лесі Українки.