Эмиль Золя один з найбільших французьких письменників II половини XIX століття. Він був творцем теорії натуралізму - напрямок, що виникло в 60-80р. XIX століття. У своїх численних статтях він виклав і обґрунтував теорію, натуралізму як нового і єдиного методу в літературі: самою знаменитою теоретичною роботою Золя є «Експериментальний роман».

Натуралізм за твердженням Золя являє собою розвиток традицій реалізму минулого. Золю цікавиться успіхами науки, відкриттями в біології, медицині й уважав, що закономірності розвитку й тваринного миру можуть бути перенесені на людське суспільство («ті ж закони керують каменем на дорозі й мозком людини»). Золю вважав, що письменник повинен строго об’єктивно вивчати й відображати факти дійсності, і не повинен керуватися особистими або політичними симпатіями. Прагнення до натуралістичного аналізу, деталі побуту, інтерес до фізіології сполучалися в Золя з тенденцією створення циклів романів, що охоплюють більші й різні групи людей, зв’язаних між собою родинними відносинами й соціальними долями. Одним із самих знаменитих романів Золя була «Ругон-Маккари» - це серія романів, що складаються з 20 томів, які він писав 22 року. Це була соціальна історія однієї сім’ї. У цих романах були визначені два завдання. По-перше, зобразити історію різних представників цієї сім’ї в декількох поколіннях на підставі теорії спадковості. По-друге показати соціальну обстановку в якій живуть і діють представники цієї сім’ї, але насамперед «Ругон-Маккари» це художній літопис Франції, у період другої імперії. Золю показує положення різних класів і соціальних груп. У його романі зображена правляча верхівка, вище світло республіки, велика фінансова буржуазія, банкіри, спекулянти, для яких режим Наполеона III представляв зручну можливість грабувати Францію. Дрібна буржуазія, реакційне духівництво, ремісники й робітники, селянство, інтелігенцію. Золю відобразив життя всіх цих людей, різних шарів суспільства. Великою його заслугою було те, що хоча він і був прибічником натуралізму, але долі й характер його героїв пояснюються не біологічними, а соціальними факторами

Письменник бачив протидію дійсності, вона хотів змін про відновлень миру, але боявся революції, не хотів її й сподівався на мирне врегулювання, протистояння між працею й капіталом. Одним з відомих романів був «Жерміналь» (назва весняного місяця в революційному календарі встановленим у період буржуазної революції). У цьому романі правдиво показується умови життя простого робочого народу й закономірність його збурювання. Головні діючі особи - це шахтарі, які за свою каторжну працю одержують незначну плату. Золю також згущає фарби, описуючи особисті відносини й сімейне життя шахтарів. Золю брав активну участь у громадському житті Франції. Він виступив на захист Дрейфуса - капітана Французької армії - єврея, що був обвинувачений у державній зраді й був присуджений до каторги. Золю опублікував знаменитий лист президентові Франції в захист Дрейфуса, за яке його присудили до тюремного ув’язнення. Він змушений був бігти із Франції й жити в Англії, але через рік повернувся. Золю знали й любили в Росії. Деякі його добутки з’явилися на початку в Росії, а потім у Франції. Сам Золя писав, що початок його світової популярності, поклала Росія й він завжди зберігав подяку до країни: «предоставившей йому трибунові й саму утворену, жагучу аудиторію».

Хоча Золя й підтримував робочі маси, йому були далекі думки про різкі перетворення в суспільстві, він хотів деякого поліпшення умов життя простого народу