Гюстав Флобер (1821-1880) - сполучна ланка між бальзаківським етапів реалізму першої половини XIX в., реалізму, що вийшов з надр романтизму й піднявся на принципово новий щабель в эстетическом освоєнні дійсності, і етапом так званого натуралізму, представленим у другій половині XIX в. Э. Золя і його школою. Уже в отроцтві з усією очевидністю проявляється головна особливість світосприймання Флобера, що визначила згодом пафос і спрямованість усього його творчості. «Яка ненависть до всякої вульгарності! Які пориви до всього високого!» - згадує Флобер про свої ранні роки

«Дві речі підтримують мене - любов до Літератури й ненависть до Буржуа»,- скаже він уже в пізні роки, немов би затверджуючи непорушну сталість головних устремлінь і почуттів всього свого життя. Ненависть до вульгарності, постійна, невигубна, всі усиливающаяся з роками, розповсюджувана на всі сфери суспільного й приватного життя буржуа - істоти жадібного й егоїстичного, жорстокого й боягузливого, бездарного й бездуховногосвою головну мету Флобер і бачить у тім, щоб захистити «інтереси духу», відгородити літературу від тлетворного впливу буржуазії. Звідси, що став тепер хрестоматійним його образ, «вежі зі слоновой кістки», що піднімає художника над хазяями життя - буржуа: «Закриємо двері, піднімемося на самий верх нашої вежі зі слоновой кістки, на саму останню сходинку, ближче кнебу.

Там часом холоднувато… зате зірки світять яскравіше й не чуєш дурнів». Однак бажане самітництво в піднебессі не вдається Флоберові: «цвяхи чобіт» тягнуть його «назад до землі». Своїми добутками художник-реаліст незмінно виявляється утягненим у рішення злободенних проблем сучасності. В естетиці Флобера слід особливо зазначити надзвичайно високу вимогливість до досконалості стилю добутку, що була «теперішньою хворобою» письменника, «истощавшей його й останавливающей його роботу» (Э. Золя).

Критики називали Флобера «фанатиком стилю». Для Флобера «стиль - це спосіб мислити», мова - основа, першоелемент художньої форми, невіддільної від самої суті добутку: «Форма - сама суть думки, як думка - душу форми, її життя».«Час Краси минуло»,- пише Флобер, итожа своє вивчення сучасності. Реальний мир, з яким тепер має справа художник,- мир «кольорів цвілі». Саме цей мир і повинен стати предметом зображення в сьогоднішнім мистецтві, покликаному - як і в часи Бальзака - «досліджувати» сучасність, виявляючи її закономірності й наділяючи їх у типові форми. Перший добуток, що відбив світорозуміння й эстетические принципи зрілого Флобера,- роман «Мадам Бовари» (1856), якому письменник віддає п’ять років напруженого, мучительнейшего праці. «Провінційні вдачі» - такий підзаголовок роману