Для Пушкіна все це не різне, а частини єдиного: все це життя. Він п’є жадібно весь кубок життя - весь, не вибірково; він все хоче вкусить і випробувати. І йому, поетові, це виявляється корисним: повнота його життя веде до повноти творчості.

Перші два роки перебування Пушкіна в Петербурзі, порівняно з більше пізніми роками, не занадто заповнені творчістю. Бєлінський був почасти прав, коли говорив про «самобутні дрібні вірші» Пушкіна, які «не сходять далі 1819 року»19. Спрага прямого пізнання життя, інтерес до всіляких її проявів на час сповільнили творчу діяльність Пушкіна. Сповільнили, але не зупинили. Він і тепер створює чимало істинно поетичного в ліричному роді.

Від Державіна в пушкінській оді «Вільність» особливий, помірно-архаїчний стиль, її піднесені урочисто-висока мова. Ще зовсім недавно Пушки пародіював Державіна. Тепер він звертається до нього; тому що саме в ньому, у його віршах бачить образі мови цивільної поезії.

Вірш написаний у тім високому стилі, у якому писалася ода «Вільність» і в якому будуть написані пізніше його інші вірші на тему поета. Безсумнівно - ознаки стилістичні є тому доказом,- що вірші цивільні й вільнолюбні й вірші про поета вже в ранній період його творчості усвідомлювалися Пушкіним кок близькі, чи не того самого роду.

Поема-Казка Пушкіна заснована на вільній поетиці. У цьому світі поетичної волі Пушкін почуває себе, як ніхто іншої з його попередників і сучасників, «влада имеющим». «„руслан і Людмила”,- писав Кюхельбекер,- поема, у якій, при всіх її недоліках, більше творчої уяви, ніж всій іншій сучасній росіянці словесності».

Сюжет поеми - типово казковий. Викрадення нареченої, пошуки її, мотив суперництва, перебування героїні в зачарованому царстві, здійснення подвигів для її порятунку, щасливий кінець - все це схоже на казку. Оповідання в поемі рухається характерно казковими прийомами, але по ходу його, усередині сюжету, відбувається постійне зіткнення казкового й самого повсякденного, фантастичного й побутового. Чаклунка виявляється не тільки злий, але й жалюгідною бабою, чарівник Черномор - немічним старим, чарівниці - більш ніж легковажними дівицями, казкова жахлива голова морщиться, позіхає й чхає. Авторська іронія, що, як ми вже, але тільки руйнує строгі жанрові канони.

Уж він наблизився: тоді

Княжачи з постелі зіскочила,

Сивого карлові за ковпак

Рукою швидкої схопила,

Тремтячий занесла кулака

И в страху заверещала так,

Що всіх арапів оглушила.

Поетична витівка й поетичний жарт Хутро - зовсім не дрібничка. Для нього це завжди шлях до етичної волі й до художніх відкриттів. «Руслан і Людмила», помітив Б. В. Томашевский, «була поемою, зверненої не до минулого, а до майбутнього» 2в. Вона намічала шляхи подальшого руху пушкінського генія. У ній вироблялися ті форми, якими, удосконаливши їх і перетворивши, Пушкін скористається В зрілих своїх створеннях. Зокрема - в «Євгенію Онєгіні».

Безсумнівно, що між першою пушкінською поемою і його романом у віршах є глибока внутрішня наступність, що і сам Пушкін усвідомлював. Вона полягає насамперед у самих принципах художнього створення. Процес одночасного руйнування й створення жанру, характерний для «Руслана й Людмили», відбувається й в «Євгенію Онєгіні». В «Євгенію Онєгіні» Пушкін руйнує традиційні форми роману