Повстання Пугачова, європейська просвітительська думка, уроки революційної війни в Америці й революційній ситуації у Франції сприяли виникненню в російському просвітительстві революційного напрямку. Цей перелом в історії російської суспільної думки пов’язаний з А. Н. Радищевим (1749-1802 р.) , з його знаменитою книгою “Подорож з Петербурга в Москву” . Радищев писав, що селянин “заклепаний в узи” і “у законі мертвий” . Дворяни змушують селян “шість разів у тиждень ходити на панщину” , стягують із них непосильні оброки, позбавляють їхньої землі, застосовують “диявольську вигадку” - месячину. Поміщики мучать селян “різками, батогами, батожьем або кішками” , здають у рекрути, засилають на каторгу, “продають в оковах як худоба” . Жоден кріпак “не безпечний у своїй дружині, батько в дочці” . Поміщики залишають “селянинові тільки те, чого відняти не можуть, - повітря, одне повітря” . Із цього Радищев робив висновок про необхідність “доконаного знищення рабства” і передачі всієї землі селянинові - “делателю її” .

Ще далі своїх попередників Радищев пішов у розумінні зв’язку між кріпосництвом і самодержавством. Самодержавство захищає інтереси вельмож і “великих отчинников” , в органах керування й судах панують кріпосницькі порядки. Він першим серед російських мислителів підкреслив, що релігія й церква є одним з найважливіших знарядь гноблення народу

Радищев твердо вірив, що після революційного знищення кріпосництва із селянського середовища незабаром би “исторгнулися великі мужі для заступлення побитого племені; але були б вони інших про себе думок і права гноблення лишенни” . Радищев наповнив поняття “патріотизм” революційним змістом. Теперішнім патріотом, по Радищеву, може вважатися лише той, хто все своє життя й діяльність підкоряє інтересам народу, хто бореться за його звільнення, за встановлення “запропонованих законів єства й народоправления” .

По Радищеву, “самодержавство є наипротивнейшее людському єству стан” . Він затверджував, що істина й справедливість не живуть в “чертогах царських” , що одяги пануючи і його наближених “замарані кров’ю й омочени слізьми” народу, тому марні надії просвітителів на “мудреця на троні” . Думка Радищева йшла далі: “Немає й до закінчення миру приклада, може бути, не буде, щоб цар упустив добровільно що-небудь зі своєї влади” .

Своїми добутками “Лист другові” , “Бесіда про те, що є син батьківщини” , “Житіє Федора Васильовича Ушакова” і “Подорож з Петербурга в Москву” Радищев готовив читачів до сприйняття ідеї про необхідність революції. В оді “Вільність” , найбільш важливі строфи якої він включив в “Подорож” , Радищев виступив зі справжнім гімном на честь майбутньої переможної революції. Як найбільше свято людства він малює день, коли “виникне рать усюди бранна” , будуть “радіти склепанни народи” і квапитися “у крові мучителя венчанна обмити свій сором” . Святом буде день, коли переможе повсталий народ

Після революції й страти пануючи, по думці Радищева, на престол “воссядет народ” і запанує вільність - “вільність дарунок безцінне джерело всіх великих справ” . Він високо цінував Кромвеля за те, що той навчив, “як можуть мстити себе народи” , і “Карла на суді стратив” .

Видаючи “Подорож з Петербурга в Москву” , заборонене в Росії, Герцен писав про його автора: “…. Він їде по великій дорозі, він співчуває стражданням мас, він говорить із ямщиками, двірськими, з рекрутами, і у всякім слові його ми знаходимо з ненавистю до насилью - голосний протест проти кріпака стану” .

Вимагаючи повного звільнення селян, указуючи на революційний шлях до нього, Радищев не виключав при цьому й шлях реформ зверху. У цьому не було ні відступу від своїх основних поглядів, ні прояву ліберальних ілюзій і коливань. Він мав на увазі реформи, які не зміцнювали б існуючий лад, а послабляли б його, прискорювали його загибель. Він розробив план поступового здійснення заходів, які повинні завершитися “доконаним знищенням рабства” .

Однак Радищев мало вірив у те, що поміщики, ці “звірі жадібні, пиявици ненаситні” , погодяться на проведення реформ або що їх здійснить монарх. Він загрожував поміщикам що “раби, тяжкими узами обтяжені, яряся в розпачі своєму розіб’ють залізом глави” своїх ненависних панів

Радищев уважав, що революція - не порожня мрія: “Погляд проницает густу завісу часу, від очей наших майбутнє що приховує. Я зрю крізь ціле сторіччя” , - писав він

Катерина II розуміла, яку небезпеку для самодержавно-кріпосницького ладу представляє критика кріпосництва, що сполучається із проголошенням революційних ідей, схваленням стихійних селянських бунтів і виступом з революційною програмою

З ім’ям Радищева зв’язаний особливий етап революційної, республіканської думки в Росії. Ідучи “вслід Радищеву” , зацькованому самодержавством, радищевци - його сучасники й послідовники - прийняли естафету з його рук і передали її поколінню Пестеля й Рилєєва, Грибоєдова й Пушкіна. Якщо плеяда великих французьких просвітителів ідеологічно підготувала буржуазну революцію в Західній Європі, то Радищеву випала велика честь виступити ідеологом революційного руху, що починається Вроссии.

У дні, коли у Франції збройний народ штурмував Бастилію, у Росії Радищев друкував своє “Подорож з Петербурга в Москву” . Тоді ж Я. Б. Княжнін завершував свою останню трагедію “Вадим Новгородський” , що з’явився вершиною дворянського вільнодумства. Яків Борисович Княжнін (1742-1791 р.) , дворянин, протягом довгого років викладав російську словесність у Сухопутному шляхетском корпусі й був автором багатьох трагедій. У своєму “Вадимові” він дав образ республіканця, протиставляючи його “освіченої монархії” . На відміну від Радищева народ у трагедії Княжніна зображена як пасивна сила. Проте зі сторінок “Вадима” , так само як і “Подорожі з Петербурга в Москву” , хоча й по-різному, звучали заклики до боротьби ссамодержавием.

З перших же днів революції у Франції її гасла й справи захопили багато розумів у Росії. Сучасники розповідають, що “революційні події були щоденним предметом розмов і палких суперечок про принципи і їхній виклад, і неможливо було не приймати в них участі” . Революційні журнали, книги й брошури проникали в Росію. Вони викликали жвавий інтерес у дворянських особняках і гостином дворі, у казармах і університетських аудиторіях, у столицях і провінції. Вдумливі спостерігачі зауважували, що “принадності Французького перевороту” не тільки до України, але й “до глибини самого Сибіру простирали свій вплив на молоді розуми” . У Ясах, наприклад, при штаб-квартирі князя Потьомкіна офіцери стали випускати щотижневий листок “Вісник Молдавії” , де друкувалися повідомлення про революції у Франції. У Тобольську вчителя народного училища на сторінках видаваного ними журналу поміщали статті на революційні теми: про права людини, про Національні збори, про конституцію 1791 р. Звістками із Франції цікавилися в Пензі, у Кременчуці, у Семипалатинську, Всаратове.

Французька революція спочатку була прийнята російським суспільством чи ледве не з одностайним схваленням. Передові дворянські кола, зокрема, побачили в подіях у Франції шлях до “освіченого” монархії, гаряче ратували за насадження “чесноти” , за “рівність почуттів” людей всіх станів, за цивільне достоїнство, залишаючи осторонь питання суспільно-економічних перетворень

Але разгоравшаяся на Заході зоря революції поступово протвережувала дворянського голови. Повідомлення про міські й селянські виступи у Франції, про спалені замки воскрешали в пам’яті російських поміщиків грізна примара Селянської війни під водійством Пугачова. У подіях у Франції вони бачили перетворення в життя тих дум, які, по яскравому визначенню Радищева, вони читали “на чолі кожного з… селян” . Один вологодський поміщик помітив, що “всі селяни мають Пугачева, що залишився від часу, духу - щоб не було дворян” , і додав, що це і є дух “безначальства й незалежності, що поширився… по всій Європі” . Відгомони “великого страху” докотилися й до російських дворянських садиб, де, по вираженню поміщика А. Карамишева, содрогались, дивлячись “як старе світло спознакомляется з новим” . Масон И. В. Лопухин писав у цьому зв’язку, що він охоче відмовився б від всіх своїх селян, аби тільки “ніколи в батьківщину наше не проникнув той дух помилкової волелюбності, що розтрощує багато хто в Європі країни” .

Pages: 1 2