…З великою радістю зустріли Автандила при дворі мудрого Ростевана, а Тинатин, «немов райське алое над долиною Євфрату <…> чекала на троні, прикрашеному багато». Хоч і важка була Автандилу нова розлука з улюбленою, хоч і противився Ростеван його від’їзду, але слово, дане другові, гнало його ладь від рідних, і Автандил у другий раз, уже таємно, їде з Аравії, покаравши вірному Шермадину свято виконувати його обов’язку воєначальника. Їдучи, Автандил залишає Ростевану заповіт, своєрідний гімн любові й дружбі

Під’їхавши до покинутій їм печері, у якій укривався Тариэл, Автандил застає там одну лише Асмат - не витримавши щиросердечних борошн, Тариэл один відправився на пошуки Нестан-Дареджан.

У другий раз наздогнавши друга, Автандил знаходить його в крайньому ступені отчаянья, із працею вдалося йому повернути до життя пораненого в сутичці з левом і тигрицею Тариэла. Друзі вертаються в печеру, і Автандил вирішує відправитися в Мульгазанзар до Фридону, щоб докладніше розпитати його про те, при яких обставинах довелось йому побачити солнцеликую Нестан

На сімдесятий день прибув Автандил у володіння Фридона. «Під охороною двох дозорців до нас з’явилася та дівиця, - повідав йому з почестями встретивший його Фридон. - Обоє минулого немов сажа, тільки діва - яснолиця. / Взяв я меч, коня пришпорив, щоб зі стражами поборотися, / Але невідомий човен зникла в море, точно птах».

Знову рушає в шлях славний Автандил, «багато зустрічних за сто діб розпитав він по базарах, / Але про діву не почув, лише витратив час даром», покуда не зустрів караван торговців з Багдада, проводирем якого був поважний старець Вусам. Автандил допоміг Усаму здолати морських розбійників, що грабують їхній караван, Вусам запропонував йому на подяку всі свої товари, але Автандил попросило лише просте плаття й можливість укритися від чужих поглядів, «прикинувшись старшиною» купецького каравану

Так, під видом простого купця, прибув Автандил у приморське чудове місто Гуланшаро, у якому «квіти пахнуть і не в’януть ніколи». Автандил розклав під деревами свій товар, і підійшов до нього садівник іменитого купця Усена й повідав про те, що хазяїн його нині у від’їзді, але «тут Фатьма-хатун при будинку, пані його чоловіка, / Весела вона, люб’язна, любить гостя в годину дозвілля». Прознавши про те, що в їхнє місто прибув іменитий торговець, до того ж «немов місяць семиденний, воно гарніше платана», Фатьма негайно веліла перепровадити торговця в палац. «По літам літня, але гарна собою» Фатьма закохалася в Автандила. «Полум’я міцніло, зростало, /

Виявлялася таємниця, як господарка не приховувала», і от, під час одного з побачень, коли Автандил з Фатьмою «цілувалися за беседою спільної», розгорнули двері алькову й на порозі з’явився грізний воїн, що пообіцяв Фатьме за її розпусту велику кару. «Всіх дітей своїх від страху загризеш ти, як вовчиця!» - кинув він їй в особу й вийшов. В отчаянье залилася Фатьма слізьми, гірко страчуючи себе, і вблагала Автандила вбити Чачнагира (так кликали воїна) і зняти в нього з пальця подарований нею перстень. Виконав Автандил прохання Фатьми, а та розповіла йому про свою зустріч із Нестан- Дареджан.

Якось на святі в цариці Фатьма зайшла в альтанку, що була зведена на скелі, і, відчинивши вікно й подивившись на море, побачила, як до берега пристала тура, з її в супроводі двох чорношкірих вийшла дівчина, краса якої затьмарювала сонце. Фатьма повеліла рабам викупити в стражів діву, а «якщо торг не відбудеться», умертвити їх. Так воно й трапилося. Фатьма вкрила «солнцеокую Нестан у потайних покоях, але дівчина продовжувала денно й нощно лити сльози й нічого про себе не розповідала. Нарешті Фатьма зважилася відкритися чоловікові, що з великою радістю прийняв незнайомку, але Нестан залишалася як і раніше мовчазнаі й «вуста свої, як троянди, над перлинами стисла». В один із днів Усен відправився на бенкет до царя, якому був «друг-приятель» і, бажаючи віддати йому за його прихильність, пообіцяв у невістки «діву, подібну із чинаром». Фатьма ж негайно посадила Нестан на швидконогого коня й відіслала ладь. Оселилася в серце Фатьми сум про долю прекрасноликой незнайомки. Якось раз, проходячи повз харчевню, Фатьма почула оповідання раба великого царя, володаря Каджети (країни злих парфумів - каджей), про те, що після кончини його хазяїна правити країною стала сестра пануючи Дулардухт, що вона «велична, як скеля» і на піклуванні в неї залишилося два царевичі. Раб цей виявився в загоні воїнів, які промишляли розбоєм. В одну з ночей, скитаясь по степу, вони побачили вершника, особу якого «у тумані, точно блискавка, блискало». Визнавши в ньому діву, воїни негайно зачарували її - «не прислухалася дівиця ні до благань, ні до угод <…> Тільки сутінно мовчала перед розбійницьким дозором, / И людей вона, як аспід, обливала гнівним поглядом».

У той же день Фатьма послала в Каджети двох рабів з дорученням відшукати Нестан-Дареджан. У три дні відвертали раби з звісткою, що Нестан вже заручен з царевич Каджети, що Дулардухт збира_ їха за мор на похорон св сестр і що чаклун і чарівник вона бра з с, «тому що шлях її небезпечн, а ворог готов доД бі» Але міцність каджей неприступна, вона розташована на вершині стрімкої скелі, і «десять тисяч кращих стражів охороняють укрепленье».

Так відкрилося Автандилу місцеперебування Нестан. У ту ніч Фатьма «на ложі щастя повне вкусила, / Хоч, по правді, неохотни були пещення Автандила», томимого по Тинатин. Ранком Автандил повідав Фатьме історію про те, «як одягнений у шкіру тигра терпить горя изобилье», і попросив послати до Нестан-Дареджан одного зі своїх чаклунів. Незабаром чаклун відвертав з наказом від Нестан не ходити Тариэлу в похід на Каджети, тому що вона «умре двойною смертю, коли вмре він у день сраженья».

Призвавши до себе рабів Фридона й щедро обдаривши їх, Автандил велів їм їхати до їхнього володаря й просити зібрати військо й виступити на Каджети, сам же перетнуло море на попутній галері й поспішив з доброю звісткою до Тариэлу. Не було межі щастю витязя і його вірної Асмат.

Утрьох друзі «у край Фридона степом рушили глухою» і незабаром благополучно прибуток до двору правителя Мульгазанзара. Порадившись, Тариэл, Автандил і Фридон вирішили негайно, до повернення Дулардухт, виступити в похід на міцність, що «ланцюгом скель непрохідних від ворогів обгороджена». Із загоном у триста чоловік день і ніч поспішали витязі, «не даючи спати дружині».

«Бойовище побратими поділили меж собою. / Кожний воїн у їхньому загоні вподібнився героєві». Відразу були переможені захисники грізної міцності. Тариэл же, змітаючи все на своєму шляху, кинувся до своєї улюбленого, і «розійтися була не в силах ця пара яснолиця. / Рози губ, припавши друг до друга, не могли роз’єднатися».

Нав’ючивши на три тисячі мулів і верблюдів багатий видобуток, витязі разом із прекрасною царівною відправилися до Фатьме, щоб віддячити її. Все добуте в каджетском бою піднесли вони в дарунок правителеві Гуланшаро, що з великими почестями зустрів гостей і також обдарив їхніми багатими подарунками. Потім герої відправилися в царство Фридона, «і тоді велике свято наступило в Мульгазанзаре. <…> Вісім днів, граючи весілля, веселилася вся країна. <…> Били бубни й кимвали, арфи співали дотемна». На бенкеті Тариэл викликався їхати разом з Автандилом в Аравію й бути його сватом: «Де словами, де мечами все влаштуємо ми справи там. / Не женив тебе на діві, не хочу я бути одруженим!» «Ні меч, ні красноречье не допоможуть у тім краї, / Де послав мені Бог царицю солнцеликую мою!» - відповідав Автандил і нагадав Тариэлу про те, що прийшла настав час опанувати йому індійським престолом, і в день, «коли здійсняться ці <…> замишленья», він повернеться в Аравію. Але Тариэл непохитний у рішенні допомогти Другові. До нього приєднується й доблесний Фридон, і от уже «леви, покинувши краю Фридона, ішли у веселощі небувалому» і в якийсь день досягли аравійської сторони

Тариэл послав до Ростевану гінця з посланням, і Ростеван із многочисленною свитою виїхав назустріч славним витязям і прекрасної Нестан-Дареджан.

Тариэл просить Ростевана бути милостивим до Автандилу, що ніколи без його благословення виїхав на пошуки витязя в тигровій шкірі. Ростеван з радістю прощає свого воєначальника, даруя йому в дружин дочка, а разом з нею й аравійський престол. «Указавши на Автандила, цар сказав своїй дружині: «От вам цар. З волі Божої він панує в моїй твердині». Треба весілля Автандила й Тинатин.

Pages: 1 2 3