Ніколи в Аравії правил славний цар Ростеван, і була в нього єдина дочка - прекрасна Тинатин. Передчуваючи близьку старість, повелів Ростеван ще при житті своєї звести дочка на престол, про що й повідомив візирам. Ті прихильно прийняли рішення мудрого владики, адже «Хоч царем дівиця буде - і її створив творець. <…> Левеня левеням залишається, будь те самка иль самець». У день сходження Тинатин на престол Ростеван і його вірний спаспет (воєначальник) і вихованець Автандил, давно жагуче закоханий у Тинатин, зговорилися ранком наступного дня влаштувати полювання й посостязаться в мистецтві стрілянини з лука

Виїхавши на змагання (у якому, на радість Ростевану, переможцем виявився його вихованець), цар помітив удалечині самотню фігуру вершника, одягненого в тигрову шкіру, і послав за ним гінця. Але посланець вернувся до Ростевану ні із чим, витязь не відгукнувся на заклик славного царя. Розгніваний Ростеван велить дванадцяти воїнам взяти незнайомця в повний, але, углядівши загін, лицар, немов опам’ятавшись, змахнув сльози з око й розметав вознамерившихся було зачарувати його воїнів батогом. Така ж доля осягла й наступний загін, посланий у погоню. Потім за таємничим незнайомцем поскакав сам Ростеван з вірним Автандилом, але, помітивши наближення государя, чужоземець хльоснув коня й «як біс зник у просторі» настільки ж раптово, як і з’явився

Ростеван усамітнився у своїх покоях, не бажаючи бачити нікого, крім улюбленої дочки. Тинатин радить батькові послати надійних людей шукати витязя по мирі й дізнатися, « чилюдина він або диявол». Полетіли гінці в чотири кінці світу, виходили полземли, але того, хто знав страждальця, так і не зустріли

Тинатин на радість Автандилу призиває його у свої чертоги й велить в ім’я його любові до неї три роки шукати по всій землі таємничого незнайомця, і, якщо він виконає її наказ, вона стане його дружиною. Відправляючись на пошуки витязя в тигровій шкірі, Автандил у листі шанобливо прощається з Ростеваном і залишає замість себе охороняти від ворогів царство свого друга й наближеного Шермадина.

И от «Всю Аравію проїхавши за чотири переходи», «По особі землі скитаясь, безпритульний і вбогий, / Відвідав він за три роки кожний малий куточок». Так і не зумівши знайти слід загадкового витязя, «здичавівши в серцевому борошні», вирішив було Автандил повернути назад свого коня, як побачив раптом шістьох стомлених і поранених подорожан, які повідали йому про те, що зустріли на полюванні витязя, зануреного в роздуми й одягненого в тигрову шкіру. Витязь той зробив їм гідний опір і «умчався гордовитий, як світило зі світил».

Два дні й дві ночі переслідував Автандил витязя, поки, нарешті, той не переїхав гірську річку, а Автандил, піднявшись на дерево й укрившись у його кроні, не став свідком тому, як назустріч лицареві вийшла з хащі лісу дівчина (кликали її Асмат), і, обійнявшись, вони довго ридали над струмком, горюючи про те, що так і не вдалося їм досі знайти якусь прекрасну діву. Ранком ця сцена повторилася, і, распростившись із Асмат, витязь продовжив свій скорботний шлях

Автандил, заговоривши з Асмат, намагається вивідати в неї таємницю настільки дивного поводження лицаря. Довго не вирішується вона поділитися з Автандилом своею сумом, нарешті розповідає, що загадкового лицаря кличуть Тариэл, що вона - його рабиня. У цей час лунає стукіт копит - це вертається Тариэл. Автандил укривається в печері, а Асмат розповідає Тариэлу про нежданому дст, і Тариэл і Автандил, два миджнура (тобто закохані, ті, хто присвятив своє життя служінню коханій), радісно привітають один одного й стають побратимами. Автандил першим розповідає свою історію про любов до Тинатин, прекрасній власниці аравійського престолу, і про те, що це по її волі три роки скитался він у пустелі в пошуках Тариэла. У відповідь Тариэл розповідає йому своя повість

…Ніколи в Индостане було сім царів, шість із яких почитали своїм владикою Фарсадана - щедрого й мудрого правителя. Батько Тариэла, славний Саридан, «гроза ворогів, / Керував своєю долею, супостатів поборовши». Але, домігшись почестей і слави, став нудитися самітністю й теж по добрій волі віддав свої володіння Фарсадану. Але шляхетний Фарсадан відмовився від щедрого дарунка й залишив Саридана єдиновладним правителем своєї долі, наблизив його до себе й почитав, як брата. При царському ж дворі виховувався в млості й шануванні й сам Тариэл. Тим часом у царської пари народилася красуня дочка - Нестан- Дареджан. Коли Тариэлу було п’ятнадцять років, Саридан помер, і Фарсадан із царицею передали йому «сан батьківський - полководця всієї країни».

Красуня Нестан-Дареджан же тим часом підросла й зачарувала пекучою пристрастю серце відважного Тариэла. Якось раз у розпал бенкету Нестан-Дареджан надіслала до Тариэлу свою рабиню Асмат з посланням, що говорило: «Жалюгідну непритомність і слабість - їх чи ти кличеш любов’ю? / Не приятней чи миджнуру слава, куплена кров’ю?» Нестан пропонувала Тариэлу оголосити війну хатавам (необхідно відзначити, що дія в поемі відбувається як у реальних, так і у вигаданих країнах), заслужити в «зіткненні кривавому» пошана й славу - і тоді вона віддасть Тариэлу руку й серце

Тариэл виступає в похід на хатавов і вертається до Фарсадану з перемогою, розбивши полчища хатавского хана Рамаза. Ранком після повернення до героя, що терзає любовним борошном, приходить за радою царствена пара, який невтямки були почуття, випробовувані юнаків до їхньої дочки: кому віддати в дружин єдину дочку й спадкоємицю престолу? Виявилося, що шах ‘Хорезма ладить у чоловіки Нестан-Дареджан свого сина, і Фарсадан із царицею прихильно сприймають його сватовство. Асмат є за Тариэлом, щоб перепровадити його в чертоги Нестан-Дареджан. Та дорікає Тариэла в неправді, говорить, що вона обманулась, назвавши себе його улюбленої, адже її проти волі віддають «за царевича чужого», а він лише погоджується з рішенням її батька. Але Тариэл переконує Нестан-Дареджан, він упевнений, що йому одному призначене стати її чоловіком і правителем Индостана. Нестан велить Тариэлу вбити небажаного гостя, щоб їхня країна вовек не дісталася ворогу, і самому зійти на престол

Виконавши наказ улюбленої, герой звертається до Фарсадану: «Твій престол тепер за мною залишається за статутом», фарсадан розгніваний, він упевнений у тім, що це його сестра, чаклунка Давар, надоумила закоханих на настільки підступний учинок, і грозить розправитися з нею. Давар напускає на царівну з великою лайкою, і в цей час у покоях виникають «дві рабині, по виду каджи» (казкові персонажі грузинського фольклору), вштовхують Нестан у ковчег і несуть до моря. Давар у горі заколює себе мечем. У той же день Тариэл з п’ятдесятьма воїнами відправляється на пошуки коханої. Але марне - ніде не вдалося йому відшукати навіть слідів прекрасної царівни

Якось раз у своїх скитаниях зустрів Тариэл відважного Нурадин-Фридона, государя Мульгазанзара, що воює проти свого дядька, що прагне розколоти країну. Лицарі, «уклавши сполучник серцевий», дають один одному обітниця вічної дружби. Тариэл допомагає Фридону перемогти ворога й відновити в його царстві мир і спокій. В одній з розмов Фридон повідав Тариэлу про те, що один раз, прогулюючись берегом моря, довелось йому побачити дивну туру, з якої, коли та причалила до берега, вийшла діва незрівнянної краси. Тариэл звичайно ж довідався в ній свою кохану, розповів Фридону свою сумну повість, і Фридон негайно відправив мореплавців «по різних далеких країнах» з наказом відшукати бранку. Але «понапрасну мореплавці виходили край землі, / Ніяких слідів царівни ці люди не знайшли».

Тариэл, попрощавшись із побратимом і одержавши від того в подарунок вороного коня, знову відправився на пошуки, але, отчаявшись відшукати кохану, знайшов притулок у відокремленій печері, у якої й зустрів його, одягненого в тигрову шкіру, Автандил («Образ полум’яної тигриці подібний з девою моєї, / Тому мені шкіра тигра з одягів усього милею»).

Автандил вирішує повернутися до Тинатин, розповісти їй про всім, а потім знову приєднатися до Тариэлу й допомогти йому впоисках.

Pages: 1 2 3