Октав розшукує парубка, що доставило листа Бригитте. Його кличуть Смит, він музикант, що відмовився від кар’єри й шлюбу по любові заради того, щоб містити матір і сестру, займаючи незначну посаду. Октав — ровесник Смита, але між ними величезна різниця: все існування останнього расчислено відповідно до розміряного бою годин, а думки його — турбота про благо ближнього. Смит стає частим гостем у будинку Октава й Бригитти й обіцяє запобігти її скандальний розрив з венниками. Октава залишають хворобливі підозри. Ніщо більше не затримує його від’їзд із Бригиттой, але заважає якусь перекручену цікавість, прояв фатального інстинкту: він залишає Бригитту наодинці зі Смитом, угадуючи якусь таємницю. Щоб довідатися її, Октав проводить експеримент: готовить коней до від’їзду й зненацька сповіщає про це Бригитте. Вона погоджується їхати, але не може сховати туги. Між ними відбувається бурхливе пояснення. На докори й підозри Октава, що бажає розкрити її таємницю, Бригитта відповідає, що вона готова скоріше вмерти, чим розстатися з ним, але не в силах більше виносити лють безумця, що штовхає її в могилу. Бригитта в знемозі засипає, а Октав розуміє, що заподіяне їм зло непоправно, що йому варто залишити кохану, дати їй спокій

У постелі сплячої Бригитти Октав віддається сумним міркуванням: творити зло - така роль, призначена йому провидінням. Виникла була ідея про самогубство незабаром переміняється думкою про те, що Бригитта незабаром буде належати іншому. Октав уже готовий убити Бригитту, підносить до її грудей ніж, але його зупиняє маленьке розп’яття із чорного дерева. Раптово він випробовує глибоке каяття й подумки вертається до Бога. «Господи, ти був отут. Ти врятував безбожника від злочину. Нас теж приводять до тебе страждання, і лише в терновому вінці ми приходимо поклонитися твоєму зображенню», - думає Октав. На столі Бригитти він знаходить її прощальний лист Смиту з визнанням у любові. Наступного дня Октав і Бригитта прощаються навіки. Октав доручає її Смиту й назавжди їде з Парижа. Із трьох чоловік, що страждали по його провині, тільки він один залишився нещасним

О. А. Васильєва

Pages: 1 2