Молодий лікар Шарль Бовари вперше побачив Емму Руо, коли його викликали на ферму її батька, що зламав ногу. На Еммі було синє вовняне плаття із трьома оборками. Волосся в неї були чорні, гладко зачесані попереду на прямий проділ, щоки рожеві, погляд більших чорних очей прямій і відкритий. Шарль до цього часу вже був одружений на виродливій і сварливій удові, що йому посватала матір через придане. Перелом у папаши Руо виявився легенею, але Шарль продовжував їздити на ферму. Ревнива дружина з’ясувала, що мадемуазель Руо вчилася в монастирі урсулинок, що вона «танцює, знає географію, малює, вишиває й. бриньчить на фортепьяно. Ні, це вуж занадто!». Вона переводила чоловіка докорами

Однак незабаром дружина Шарля зненацька померла. І через якийсь час він женився на Еммі. Свекруха поставилася до нової невістки холодно. Емма стала пані Бовари й переїхала в будинок Шарля в містечко Тост. Вона виявилася прекрасною господаркою. Шарль боготворив дружину. «Увесь світ замикався для нього в межі шовковистого обхвату її платтів». Коли після роботи він сидів у порога будинку в туфлях, що вишитих Еммою, то почував себе на верху блаженства

Емма ж, на відміну від його, була повна смятенья. До весілля вона повірила, що «те чудове почуття, що вона дотепер уявляла собі у вигляді райського птаха <…> злетіло, нарешті, до неї», але щастя не наступило, і вона вирішила, що помилилася. У монастирі вона пристрастилася до читання романів, їй хотілося, подібно улюбленим героїням, жити в стародавньому замку й чекати вірного лицаря. Вона виросла із мрією про сильні й гарні страсті, а дійсність у глушині була так прозаїчна! Шарль був відданий їй, добрий і працьовитий, але в ньому не було й тіні героїчного. Мовлення його «була плоскої, точно панель, по якій низкою тяглися чужі думки в їхньому буденному одязі <…> Він нічому не вчив, нічого не знав, нічого не бажав».

Один раз у її життя вторглось щось незвичайне. Бовари одержали запрошення на бал у родовий замок маркіза, якому Шарль вдало видалив нарив у горлі. Чудові зали, знатні гості, вишукані страви, захід квітів, тонкої білизни й трюфелів - у цій атмосфері Емма випробувала гостре блаженство. Особливо збуджувало її, що серед світської товкотнечі вона розрізняла струми заборонних зв’язків і негожих насолод. Вона вальсувала з теперішнім віконтом, що потім їхав у сам Париж! Атласні туфельки її після танців пожовкли від навощенного паркету. «З її серцем трапилося те ж, що й з туфельками: від дотику з розкішшю на ньому залишилося щось незгладиме…» Як не сподівалася Емма на нове запрошення, його не пішло. Тепер життя в Тості їй зовсім обридла. «Майбутнє представлялося їй темним коридором, що впирається в наглухо замкнені двері». Туга прийняла форму хвороби, Емму мучили приступи ядухи, серцебиття, у неї з’явився сухий кашель, напруженість перемінялася апатією. Стривожений Шарль пояснив її стан кліматом і став підшукувати нове місце

Навесні чоловік і жінка Бовари переїхали в містечко Ионвиль під Руаном. Емма на той час уже чекала дитини

Це був край, де «говір позбавлений характерності, а пейзаж - своєрідності». У той самий година на центральній площі зупинявся вбогий диліжанс «Ластівка», і його кучері роздавали жителям згортки з покупками. У те саме час все місто варило варення, запасаючись на рік уперед. Усі знали всі й судачили про всім і вся. Бовари були уведені в тутешнє суспільство. До нього ставилися аптекар пан Омі, особа якого «не виражало нічого, крім самозакоханості» , торговець тканинами пан Лере, а також священик, поліцейський, трактирниця, нотаріус і ще кілька осіб. На цьому тлі виділявся двадцятилітній помічник нотаріуса Леон Дюпюи - білявий, із загнутими віями, боязкий і соромливий. Він любив почитати, малював акварелі й бриньчав на піаніно одним пальцем. Емма Бовари вразила його уяву. З першої бесіди вони відчули друг у другу родинну душу. Обоє любили поговорити про піднесений і страждали від самітності й нудьги

Емма хотіла сина, але народилася дівчинка. Вона назвала її Бертою - це ім’я вона чула на балі в маркіза. Дівчинці знайшли годувальницю. Життя тривало. Папаша Руо надсилав їм по весні індичку. Іноді відвідувала свекруху, що корила невістку за марнотратність. Тільки суспільство Леона, з яким Емма часто зустрічалася на вечірках в аптекаря, скрашувало її самітність. Парубок уже був палко закоханий у неї, але не знав, як порозумітися. «Емма здавалася йому настільки доброчесної, настільки неприступної, що в нього вже не залишалося й проблиску надії», Він не підозрював, що Емма в душі теж жагуче мріє про нього. Нарешті помічник нотаріуса виїхав у Париж продовжувати утворення. Після його від’їзду Емма впала в чорну меланхолію й розпач. Її роздирали гіркота й жаль про щастя, що не відбулося. Щоб якось розвіятися, вона накупила в крамниці в Лере обновок. Вона й колись користувалася його послугами. Лере був спритною, улесливим і по^-котячі хитрою людиною. Він давно вгадав пристрасть Емми до гарних речей і охоче пропонував їй покупки в борг, надсилаючи те відрізи, то мережива, то килими, то шарфи. Поступово Емма виявилася в крамаря в неабиякому боргу, про що чоловік не підозрювався

Один раз на прийом до Шарлю прийшов поміщик Родольф Буланже. Сам він був здоровий як бик, а на огляд привіз свого слугу. Емма відразу йому сподобалася. На відміну від боязкого Леона тридцатичетирехлетний холостяк Родольф був досвідченим у відносинах з жінками й упевненим у собі. Він знайшов шлях до серця Емми за допомогою мрячних скарг на самітність і нерозуміння. Через якийсь час вона стала його коханкою. Це трапилося на верхівковій прогулянці, що запропонував Родольф - як засіб поправити здоров’я, що похитнулося, пані Бовари. Емма віддалася Родольфу в лісовому курені, безвольно, «ховаючи особу, вся в сльозах». Однак потім пристрасть спалахнула в ній, і чарівно-сміливі побачення стали змістом її життя. Вона приписувала засмаглому, сильному Родольфу героїчні риси свого уявлюваного ідеалу. Вона жадала від його клятв у вічній любові й самопожертви. Почуття її мало потребу в романтичному обрамленні. Вона змушувала флігель, де вони зустрічалися по ночах, вазами із квітами. Робила Родольфу дорогі подарунки, які купувала все в того ж Лере потай від чоловіка

Чим більше привязивалась Емма, тим більше остигав до неї Родольф. Вона торкала його, вітрогона, своєю чистотою й простодушностью. Але найбільше він дорожив власним спокоєм. Зв’язок з Еммою могла ушкодити його репутації. А вона поводилася надто нерозважливо. І Родольф всі частіше робив їй зауваження із цього приводу. Один раз він пропустив три побачення підряд. Самолюбство Емми було боляче зачеплене. «Вона навіть задумалася: за що вона так ненавидить Шарля й чи не краще все-таки спробувати полюбити його? Але Шарль не оцінив цього повернення колишнього почуття, її жертовний порив розбився, це повалило її в повне сум’яття, а отут ще підкрутився аптекар і ненавмисно підлив масла у вогонь».

Аптекар Омі значився в Ионвиле поборником прогресу. Він стежив за новими віяннями й навіть друкувався в газеті «Руанский світоч». Цього разу їм опанувала думка про добуток в Ионвиле однієї новомодної операції, про яку він віднімав у хвалебній статті. Із цією ідеєю Омі насел на Шарля, умовляючи його й Емму, що вони нічим не ризикують. Вибрали й жертву - конюха, у якого було вроджене скривлення стопи. Навколо нещасного утворилася ціла змова, і зрештою він здався. Після операції схвильована Емма зустріла Шарля на порозі й кинулася йому на шию. Увечері чоловік і жінка жвава будували плани. А через п’ять днів конюх став умирати. У нього почалася гангрена. Довелося терміново викликати «місцеву знаменитість» - лікаря, що обізвав всіх бовдурами й відрізав хворому ногу до коліна. Шарль був у розпачі, а Емма згоряла від ганьби. Несамовиті лементи бідолахи конюха чув все місто. Вона ще раз переконалася, що її чоловік - заурядность і незначність. У цей вечір вона зустрілася з Родольфом, «і від палкого поцілунку вся їхня досада станула, як сніжний кому».

Вона стала мріяти про те, щоб назавжди виїхати з Родольфом, і нарешті заговорила про цьому всерйоз - послу сварки зі свекрухою, що приїхала в гості. Вона так наполягала, так благала, що Родольф відступив і дав слово виконати її прохання. Був складений план. Емма щосили готувалася до втечі. Вона по секреті замовила в Лере плащ, валізи й різні дріб’язки для дороги. Але її чекав удар: напередодні від’їзду Родольф передумав брати на себе такий тягар. Він твердо вирішив порвати з Еммою й послав їй прощальний лист у кошику з абрикосами. У ньому він також сповіщав, що їде на час

Pages: 1 2