Миколка — бідняцький син. Важко жилося родині, у якій підростало п’ятеро дітей. Через злидні й нестатки в хаті часто вибухали сварки. Миколка був чемний, привітний, дуже хотів учитися. Мріяв навчитися грати на скрипці, мріяв про краще життя, про таке гарне, як в учителя. «Ну й живете ви в гарному в якому!» — дивувався Миколка, розглядаючи кімнату свого учителя. Батько теж хотів синові кращої долі, бажав його «вивести в люди», але злидні, що обсіли родину, постійні матеріальні нестатки іноді виводять його з рівноваги. Батько гримає на Миколку, ображає його, а іноді й б’є незаслужено. А жорстокі слова, кинуті па адресу школи, — це розпачливий крик горя і безнадії батька, який нічим не може допомогти синові.

Миколчині мрії не здійснилися. Замість навчання у світлому класі — жебракування. Мені пригадалася картина М. Богданова-Бєльського «Біля дверей школи». Здається, що це Миколка зображений на картині. Він причаївся біля прочинених дверей. Подивився па школярів, які щось писали, згадав свою школу, заплакав. Минулому нема вороття, мріям не судилося здійснитися.

Мені дуже жаль Миколки, який змалку змушений був допомагати батькам, щоб ніхто не помер з голоду.