Тисячі талантів лише розповідають про те, що має епоха, але тільки геній пророче народжує те, чого їй бракує.
Е. Гейбл
Італія, звичайно, завжди асоціюється з такими іменами, як художники Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, письменники Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка , мандрівники Христо-фор Колумб і Марко Поло, вчені Джордано Бруно і Га-лілео Галілей, композитори Пікколо Паганіні, Джоак-кіно Россіні і Джузеппе Верді. Можна згадати й відомих діячів сучасності: співаків Лучано Паваротті, Хосе Кар-рераса чи Адріано Челентано, кутюр’є Версаче, Ар-мані, Валентино, Гуччі. Італія - велика країна великих людей!

Письменник народився в 1313 році, але де саме - ще йдосі достовірно невідомо. До його імені зазвичай додають прізвисько де Чертальдо, за назвою містечка поблизу Флоренції, звідки були родом його предки і де він сам прожив- більшу частину життя, помер і похований. Флорентійський історик Філіпп Віллані припускає, що автор «Декамерона» народився у Парижі.

Петрарка і Боккаччо були більш ніж сучасники: їх об’єднувала приналежність до майже однакового суспільного і культурного середовища, спільність філологічних захоплень і художніх інтересів, численні аналогії в їхніх біографіях і творчості, а в другу половину життя - міцна дружба. Петрарка мав великий вплив на Боккаччо, який любив і шанував засновника італійського гуманізму як учителя і старшого брата. Сучасники Боккаччо згадують, що, прочитавши сонети Петрарки, Джованні знищив власні вірші.

Боккаччо - шанувальник і перший дослідник творчості Дайте - не зміг уникнути його впливу. Як і в «Божественній комедії», в «Декамероні» - сто епізодів, вибудуваних за принципом готичної вертикалі: від грішників - до святих. Та якщо уДанте концепція світу гармонійна -добра і зла порівну, то Боккаччо реально сприймає життя і вимальовує його таким, яким воно є насправді. Оповідки в «Декамероні» систематизовані також відповідно до готичної вертикалі - від низького до високого: першими йдуть сатиричні, потім авантюрні із загалом привабливими героями, а кінцеві новели присвячені людській шляхетності, де персонажі інколи навіть ідеалізовані.

Збірку Боккаччо критика нерідко представляла бенкетом під час чуми, вважаючи, що змальоване у ній товариство юнаків і дівчат мало тільки одну мету: приємно розважитися В авторській післямові Джованні Боккаччо зазначає: «Може, знайдуться й такі оповідки, а краще б їх у сій книзі не було. Нехай і так, але ж я міг (та й мусив) списувати тільки ті історії, які справді в компанії оповідались, якби ті оповідачі та оповідачки саме хороше розказували, я саме хороше й посписував би».

Ще за життя Боккаччо збірка отримала простонародну назву - “Принц Гапеотто”. Благородний рицар із середньовічного роману “Ланселот, лицар Озера” сприяв коханню Ланселота і королеви Джіневри. Це ім’я літературного героя використовувалось у Флоренції як синонім брутального звідника. Прізвисько “Принц Палеотто” було дано книжці ідейними ворогами письменника, які заявляли, що твір шкодить моралі суспільства. Однак Боккаччо доводив, що “непристойності можна знайти навіть у Біблії”, і від підзаголовка ” Принц Галеот-то” не відмовлявся, навіть пишався ним, оскільки книжці притаманна простонародна стихія. Збірка кидала виклик суспільним забобонам і утверджувала вільне й сповнене земних радощів і духовного смислу життя людини.
У збірці новел Боккаччо вперше в історії літератури героєм є сучасне автору суспільство, а персонажі - не героїчні постаті не представники знатного роду, а звичайнісінькі люди з їх повсякденними турботами.

Новела з’явилася в XIV-XVI ст. в Італії, хоча корені її сягають стародавніх літератур Заходу й Сходу. За доби Відродження новела - це невеличке оповідання, нерідко з гумористичним чи сатиричним забарвленням, що передавало «новини дня» (звідси назва жанру). Новелі цієї доби була притаманна динамічна інтрига та гостра несподівана розв’язка. В основі сюжету лежав анекдот, тому за новелою закріплюється жанрове визначення як оповіді «анекдотичного» побутового змісту «Декамерон» - характерний для цього часу цикл новел.

Народний сміху різноманітній за жанрами сатиричній літературі мав двоїсту природу, тому що він не тільки розумів пороки, а й підтверджував цінність самого життя, право людини насолоджуватися ним.

Цей сміх звучить у «Декамероні», який започатковує багату новелістичну традицію: жанр із його схильністю до гострої інтриги, що зображає різноманітні пригоди, давав можливість показати людину діяльною, спритною, такою, яка зацікавлено вдивляється в барвистий світ.

Словом «новела» визначають новину і жанр, який передбачає пізнання чогось нового, несподіваного. В Італії десь наприкінці XIII або на початку ХІУ ст. була зроблена спроба об’єднати та записати найпопулярніші зразки оповіданьтого часу - так виникла збірка “Новеліно, або Сто давніх оповідок”. Та все ж таки художня розробка жанру новели належить саме Боккаччо. Беручи поширену сюжетну схему, він доводить її до такої естетичної довершеності й емоційної виразності, що сама фабула втрачає своє значення, бо на першому плані - люди нового часу їхні стосунки, переживання, усвідомлення себе у світі. Персонажами новели є особистості, як правило, цілком сформовані, що потрапили в незвичайні життєві обставини. Автор концентрує увагу на змалюванні їхнього внутрішнього світу, переживань і настроїв. Кожна новела “Декамерона”, як і вся збірка в цілому, має довершену художню структуру що сприяла наповненню традиційного жанру новели новим гуманістичним змістом. У цьому розумінні Боккаччо можна назвати творцем жанру новели.

Через Італію новела проникає в інші літератури Європи, однак розуміння жанру в кожній з них набуває національно-самобутнього характеру. На особливу увагу заслуговує сюжетне обрамлення «Декамерона». Твір обрамлено авторським «я». Такий прийом не новий у літературі, він існував ще задовго до Боккаччо і в давньогрецькій, і у східній літературах. Автор використовує його для того, щоб підкреслити єдність новел у своєму творі. «Декамерон» відкривається передмовою Боккаччо і завершується його післямовою.
Розпочинається передмова вражаючим описом чуми, що лютує у Флоренції. Побачивши загибель тисяч людей і жахливий хаос, що запанував в Флоренції, Боккаччо з гіркотою пише: «Ореол, що осявав закони божі і людські, згас…».

Зіткнення з такою страшною бідою, із смертю загострило бажання жити, тому оповідачі «Декамерона» бажають радіти життю і насолоджуватися прекрасною природою. Епізоди, що увійшли до обрамлення збірки новел, ніби «світлий оазис» в «кривавій пустелі»: гарні, натхненні молоді люди, зайняті танцями, музикою, співом, вишуканою трапезою і цікавою бесідою, підчас якої і розповідаються історії. Це обрамлення - не технічний прийом введення художнього матеріалу, а текст, що має глибокий сенс. Це і є те, що стали потім називати «бенкет під час чуми», коли вдаються до радощів і веселощів не від хорошого життя, а швидше для того, щоб забутися.

Чума - це особливо небезпечна смертельна інфекція. Природні вогнища цього захворювання трапляються скрізь, окрім Австралії і Антарктиди. Перед вами ілюстрація, що найчастіше зустрічається в середньовічних книгах, в яких йдеться про чуму. На ній зображено лікаря у костюмі, що їх носили під час епідемій чуми: темний довгий плані, із льняної або просякнутої воском тканини. В руках спеціальна палиця, щоб не торкатися до хворого руками. Маску, що мала назву Месіісо сіеііа Резіе, надівали лише тоді, коли відвідували пацієнтів. В її клювоподібний ніс клали різні ароматичні мастила, трави для фільтрації зараженого повітря. Отвори для очей були захищені скляними лінзами. В палицю поміщали ладан, що мав відганяти нечисту силу.

Чума вплинула не тільки на подальший хід історії, але і на розвиток мистецтва. В 1951 році мистецтвознавець МіллардМейс опублікував свої дослідження з теми «Живопис в Флоренції і Сієні після Чорної смерті». І хоч на адресу цієї книги і прозвучали деякі зауваження, все ж основні позиції автора залишаються незмінними до цього часу. Мейс пов’язав мистецтво як одну із форм відображення дійсності із соціальними потребами часу - ставленням людини до релігії, смерті, дій кожної людини конкретно і влади взагалі. Автор довів, що протягом значного часу, коли лютувала чума, відбулися великі зміни в свідомості людей, в моральних принципах.

Pages: 1 2