Поетична зоря Ліни Костенко освітила дорогу в літературу цілій когорті молодих талантів, які відтоді придбали наймення шістдесятників. Уже перші книжки Ліни Костенко засвідчили: на небосхилі української поезії спалахнув дужий талант. Голос її, чистий і щирий, ось уже кілька десятиліть тримає читацький гурт в напруженому чеканні нових поезій, драматичних поем, романів у віршах. Ліна Костенко не жаліє читача. І де вже там говорити про щось романтичне, коли згадаємо такі її твори, як «Пастораль XX сторіччя», «Тут обелісків ціла рота» та деякі інші, де авторка без надмірного натуралізму розповідає про трагічні наслідки війни або малює страшні картини людської жорстокості. «Пастораль XX сторіччя». Вже із назвою цього твору перегукується за змістом жанрове означення «сучасна пастораль», «пастораль» прочитується тут трагічно.

Поетеса з гірким болем у серці переповідає жахливу пригоду. У своєму мистецькому арсеналі вона знайшла вражаючої сили вислови: .«бризнуло кров’ю в багаття», «Личка вже не було. Кісточками, омитими кров’ю, осміхалася шия з худеньких дитячих ключиць». Це все сталося, коли застала чорна смерть трьох пастушків, трьох синів.

Щоб жаль і скорбота були відчутнішими, поетеса в уста ліричного героя вкладає такі значення, котрі боляче торкають його серце: «Гарні були діти. Козацького доброго крою».

І, нарешті, трагічний епізод утверджується, поглиблюється метафоричним зворотом: «Коли зносили їх, навіть сонце упало ниць». Але життя безперервне: і далі цвітуть мальви, спадають на землю вечори і світанки, народжуються діти. На такій оптимістичній ноті авторка закінчує свій вірш.

Продовжуючи розповідати про творчість Ліни Костенко, не можемо не звернути увагу на надзвичайно сумний вірш «Тут обелісків ціла рота». Вірш починається стислим описом кладовища, де стоять обеліски з прізвищами, датами, «печалі бронзове лиття». А потім — кульмінаційний центр вірша:

Лежать наморені солдати,

а не прожили й півжиття!

Вкарбовується в пам’ять поетична деталь:

Тут на одному обеліску є

навіть пошта польова…

Поетеса поставила крапку, а нам відкрила простір для роздумів: на похованнях полеглих у війну воїнів як знаки пошани стоять обеліски.

Серед ліричних творів Ліни Костенко можна виділити «Світлий сонет». Тему твору можна сформулювати коротко: сімнадцятирічній дівчині хлопець не відповідає взаємністю в коханні… Поетеса запитує: «Це горе чи щастя?»

У вірші досить оригінально дано відповідь на поставлене питання в останніх двох рядках:

Ти не дивись, що дівчина сумна ця.

Як пощастило дівчині в сімнадцять!

Це зіставлення, здалося б, несумісних почувань молодої дівчини і ставить головний задум сонета. Поетеса по-своєму пояснює причини такого психологічного стану героїні твору:

Вона в житті зіткнулась з неприємністю:

Хлопчина їй не відповів взаємністю.

Вона ще молоденька, ще росте і «завтра буде вишенька». А як гарно сказано про її плач: це ще не сльози — це квітуча вишенька, що на світанку струшує росу. Твереза розважливість бере гору, і не біда, що він любить іншу дівчину. До нашої героїні ще прийде велике кохання, тільки його підганяти не слід.

«Вже почалось, мабуть, майбутнє» — так назвала свій вірш Ліна Костенко. Він звучить як заклик, благання, в якому поетеса нагадує сучасникам про неминущі духовні, мистецькі вартості — про все, що прийшло до нас у спадок від попередніх поколінь і що треба сумлінно берегти. Як благання звучать виважені, відточені поетичні рядки Ліни Костенко:

Шукайте посмішку Джоконди,

вона ніколи не мине.

В своєму вірші Ліна Костенко говорить, що все в світі коштовне і неповторне, і його треба шанувати, берегти. Вірш закінчується блискучим метафоричним зворотом:

Нехай тендітні пальці етики

торкнуть вам серце і вуста.

Ми, читачі, сприймаємо цей вірш як філософський роздум, як славлення історичних, мистецьких цінностей, як заклик, ідучи в майбутнє, берегти і шанувати здобутки людського таланту. ;

У поезії Ліни Костенко — міцна змістовна основа. Автор має виразний поетичний талант. Це наявно підтвердилося романом «Маруся Чурай», але постійно виявляється і у віршах. Це обумовлено її вродженою здатністю до відгуку, до мислительної реакції на все побачене, спостережене, прочитане. Все спонукає до роздуму Ліну Костенко. Її твори влилися потужною хвилею в сучасну українську поезію. І річ не в тому, що з них постає зріла майстерністю і духовно цілісна особистість, натура, в щирість і творчі сили якої віриш, хоч трошки познайомившись з її творчістю — її ніколи не забудеш.

Так, Ліна Костенко — справжній майстер художнього світу. Вона філософськи осмислює зміст життєвих проблем, розкриває найсуттєвіші почуття людини, її неповторність і складність, суперечливість і красу. В її ліриці звучать і мотиви Великої Вітчизняної війни, і роздуми про важливість творчої праці, бажання залишити по собі добру пам’ять, любити людей і природу, берегти їх.

Вірші поетеси наповнені філософською наснагою роздумів про роль мистецтва, відповідальністю митця перед часом, своєю совістю. Костенко засуджує нещирість, пристосуванство і, безумовно, возвеличує народ, Вітчизну, кохання.

Тематичний обрій поетеси досить широкий. Самобутність її в тому, що вона художньо осмислює загальнолюдські цінності. І перша з них — роль і місце митця в житті. Епіграфом до цієї теми можна взяти рядки з вірша «Страшні слова, коли вони мовчать»: «Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».

Цю ж проблему Костенко порушує в своєму історичному романі «Маруся Чурай». Головна героїня (талановита українська дівчина) виступає виразником свого часу, співцем героїчної доби:

Ця дівчина не просто так, Маруся,

Це голос наш. Це — пісня. Це — душа. Вірші з книги «Неповторність» співзвучні з поезією Івана Драча на цю ж тему. У Драча — «Він сам в собі. Він сам в своєму стилі», у Ліни — «Шукайте цензора в собі». Поет, на думку письменниці,— людина вільна, ні від кого не залежна. Вона пише тільки про те, що її хвилює, а не на замовлення. Як тільки митець стає на шлях конформізму, продається власті імущим, то він вже не митець:

Я трохи звір, я не люблю неволі,

Я вирвуся, хоч лапу відгризу… Принциповість Ліни Костенко стала причиною всіх тортур на її шляху, але вона інакше не може:

Поет не може бути власністю,

Це так йому вже на роду.

Не спокушайте мене гласністю

Я вдруге в пастку не піду.

Працюю в кратері вулканів,

Я завелика для капканів. Художник слова, стверджує поетеса, людина-інтелектуал, людина, яка філософськи може осмислити життя. А коли цього немає, то ти — не поет, а віршомаз. У вірші «Мандрівки серця» вона дає принципову оцінку таким горе-поетам:

А скільки в нас поезій випадкових.

З нічого й ні для чого виника. Вірші таких поетів — прикрість, бездуховність і, може, навіть аморальність, бо наповнені вони затертими і порожніми словами.

Ліна Костенко любить свій народ, на долю якого випало так багато випробувань. Та в біді своїй, стверджує поетеса, ми винні самі:

…страждаю, мучусь, гину, а живу. Тут щось від Івана Франка, який теж не завжди розумів байдужий і лінивий

український народ.

У широкому колі тем Ліна Костенко філософськи осмислює проблеми екології, наслідки чорнобильської трагедії. У цьому плані заслуговують на увагу вірші «Атомний вік опустив бетонні повіки», «Одкам’янійте статуї античні». У віршах звучить заклик берегти матір-природу, дбати про її екологічну чистоту: Ліси мої, гаї мої священні Прибудьте нам вовіки незнищенні.

Ліна Костенко — тонкий лірик, авторка прекрасних віршів про кохання: «Світлий сонет», «Вже почалось, мабуть, майбутнє», «Розкажу тобі думку таємну» тощо. Це ніжні, чаруючі поезії. В них звучить туга за безповоротно загубленим коханням, радість від щойно народженого почуття.

Є у письменниці також вірші, в яких вона звертається до сучасників з проханням зберігати духовні і мистецькі вартості, бо вони є неперехідними цінностями минулого: Шануйте посмішку Джоконди, вона ніколи не мине.

Багато уваги Ліна Костенко приділяє проблемі рідної мови. Вона, як і М. Рильський, благає берегти рідну мову, «мов парость виноградної лози», виражає віру в те, що кожен українець свою мову буде відчувати в ріднім домі. На жаль, і в час перебудови наша мова ледь жива.

Не проминула Л. Костенко й проблеми людських стосунків, розуміння якої

вклала в рядки:

Людині бійся душу ошукать…

Всього один рядок, а який глибокий зміст! За ним — розуміння таких понять, як культура, духовність, менталітет. Зробиш зло в житті, і воно обов’язково повернеться до тебе, а добро — то успіх, авторитет, повага.

Pages: 1 2

Збережи - » Художнє осмислення цінностей у творчості Л. Костенко . З'явився готовий твір.