Історичне полотно добутку представляє окрему сюжетну лінію, через яку ще раз висвітилися долі героїв роману. Їх, як і життєву лінію головної героїні Марусі Чурай, Ліна Костенко ввела в «бурхливі соціально-політичні перипетії суспільного прогресу України XVII сторіччя, а ще точніше - періоду визвольної війни під предводительством Богдана Хмельницького».

Процес суспільного розшарування як один з основних аспектів суспільно-історичного контексту епохи виразно й вірогідно зображений Ліною Костенко в сцені суду - «з таким ясним окресленням характерів і конфліктів, де історичне тло оживає в людях, а гострота конфлікту - засудити або виправдати Марусю, а якщо судити, то яке покарання їй призначити,- зосереджує в собі не просто моральні принципи, а й соціально-класовий статус епохи, риси її колективного портрета». Уже в першій частині роману виявилися два різних мири, представлені героями добутку, які визначилися такими двома аспектами: по-перше, протиставленням Січі й Полтави, що являє собою, по визначенню Г. Ильницкого, «своєрідне окреслення історичної перспективи, напрямку руху життя», а, по-друге, «відношення до Марусиной пісні, що сприймаємо, начебто символ народного генія».

Представники козацької республіки у романі - Богдан Хмельницький, Лесько Черкес, Мартин Пушкар, Іван Іскра, Отаман Гук, Яким Шибилист і ті, хто з небуття «вернувся в думі» (Яків Остряница, Гордої Чурай, Павлюк, Наливайко). До цього знаменитого лицарства належить і дід Галерник, «пустельник і химерник». Григорій Бобренко теж козак, але він згодом засвоїть іншу мораль, далеко не козацьку, не один раз повторивши Марусі: «Любов любов’ю, а життя життям». Сцена суду дає можливість виявити протистояння двох позицій, двох мирів, дати повноцінну характеристику всім героям добутку. На суді, як і в будь-якій іншій ситуації, козацтво показує найбільш активну позицію захисників і гуманістів. Це стосується й гетьмана, тому що за всіма своїми турботами Богдан здатний помітити й тугу гінця Івана Іскри: «Щось повинне було відбутися, твого суму гідне?», а після, додавши «серця й голови» до справи Марусі, скасував ганебний вирок полтавського суду: «Таку співачку покарати на горло. І це ж ні що, а пісню задушить!» І далі - «смерть усюди, а життя одна».

Полтавський полковник Мартин Пушкар наділений автором всіма самими гідними чеснотами мудрої, розважливої, стриманої й доброї людини: «Ще не старий. І славу мав, і силу». Повага до кожного окремого людського життя, усвідомленню її високої вартості: «…мир уже так замішаний на злі, що як платити злочином за злочин, те як же й жити, люди, на землі?». Бажання сповідати у всьому чесність, як і на суді: «Карати треба… і так карати, щоб люд хрещений не мав за що суду докорити», і у двобої з ворогом (звернетеся до розділу VIII «Облога Полтави»), і в будь-який іншій життєвій ситуації полковник залишається чесним і відвертим. Таке поводження надає право сказати привселюдно Горбаневі: «У мене, пан, слово не куплене, і я його не продаю». Такі визначальні моменти повинні лягти в основу бесіди про фігуру Пушкаря

У романі, перед читачем зображується той істинно демократичний дух козацької республіки, що позначений, крім усього іншого, природним прагненням (його можна назвати навіть обов’язком), необхідністю козацтва у своїх діях і вчинках користуватися високою діяльною справедливістю. Повною протилежністю до тільки що сказаного пролунає соціальна позиція полтавської громади, освітлена як на рівні поводження, міркувань окремого персонажа, так і на рівні збірного образа міського люду. З’ясувати причину такої суспільної різнорідності можна багатьма шляхами. Один з можливих - розгляд проблеми «Свідомі, мислячі люди й бездумна юрба в романі». Які ж суспільні фактори, на вашу думку, визначають людини в тій або іншій іпостасях? Якщо таке завдання виявиться складної, тоді вчитель повинен викласти свої міркування, вийшовши разом з учнями на характеристику інших образів добутку. До визначальних факторів, які в силі підняти юрбу, а якщо коли ширше, те й цілий народ на вищий щабель суспільної свідомості, належить і породжене демократизмом відчуття кожним (від полковника, гетьмана до козака-посланця) своєї соціальної заангажированности, причетності до громадського життя в різних її параметрах. Як своєрідну ілюстрацію цієї позиції можна розглянути епізод-розмова представників полтавського суду з козаком-запорожцем (його варто прочитати повністю).

Центральною деталлю характеристики образа гетьманського посланця назвемо його готовність робити добра, чесна справа. Швидко зорієнтувавшись у ситуації, він, не коливаючись, скаже суду гостру й щиру правду, тому що має на те право. У другій частині цього монологу висвітиться ще одна важлива деталь характеру запорожця: він відчуває себе часточкою козацької спільності. Саме ця усвідомлена приналежність, а звідси й підвищене почуття відповідальності за своє слово, учинки й породили таку думку: «Якби ми ревіли, як воли, Якби ми так чесали мовами, те вже б давно Україну віддалили, не маючи часу бути козаками». Оцінка Марусиного вчинку гетьманським посланцем пролунала дисонансом до обивательського бачення ситуації, на якому заклинилася полтавська судова рада, і показала нам усвідомлену козаком високу мораль і вміння розпорядитися нею. Його слово пролунала як квінтесенція розуміння законів громадського життя: «А що, як іншої вибрати закон, - не з боку вбивства, а зі сторони зради? Що ж це виходить? Зрадити в житті держава - злочин, а людини - можна?!». Якщо козак Яким Шибилист, тільки що довідавшись про суть універсала, привезеного Іскрою від Богдана, поспішає донести до вбитого горем Чураевне ту більшу радість: «не встиг Іван ще й привід передати, а Шибилист клацнув батогом - у Полтаву! - повинні сказати», те підпертий законами суд з усією жорстокістю вустами Горбаня вимовить: «Оскаржену на квестию віддати, і нехай з нею поговорить кат». Суддівство разом із брехунами Бобренчихи в поглядах на людину, громадське життя перебувають на цілком протилежній з козацтвом позиції. Тут учителеві варто запропонувати учням знайти в тексті ті місця, де мова йтиме про відношення героїв роману до пісень Чураевни.

Pages: 1 2