Максим Тадейович Рильський визначний поет, перекладач, фольклорист, літературознавець, мовознавець.

19 березня 1895 р. у Києві в родині відомого етнографа, діяча культури народився Максим Тадейович Рильський.

1915 р. - закінчив приватну гімназію в Києві; навчався на медичному та історико-фі-лологічному факультетах Київського університету.

Учителював на Житомирщині, у Києві, викладав в інституті лінгвістичної освіти.

У 15-річному віці видав першу збірку «На білих островах».

Увійшов до групи неокласиків; орієнтувався на античну класику й продовження гуманістичних традицій європейської літератури; працював в редакції журналу «Книгар», пізніше - у видавництві «Слово».

Збірки поезій: «Під осінніми зорями» (1918), «Синя далечінь» (1922), «Крізь бурю й сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Де сходяться дороги», «Гомін і відгомін» (1929).

1931 р. М. Рильського заарештовано, був в ув’язненні півроку.

У роки Великої Вітчизняної війни видав поетичні книжки:- «За рідну землю» (1941), «Слово про рідну матір» (1942), «Світова зоря» (1942), «Світла зброя» (1942), «Велика година (1943), «Неопалима купина» (1944), «Жага», чимало віршів про трагічні події війни.

1943 р. - за видатні заслуги в галузі науки і культури М. Рильського було обрано академіком АН України.

1943 - 1946 рр. очолював Спілку письменників України.

1944 1946 рр. директор Академічного інституту мистецтвознавства, фольклору й

етнографії.

1957 р. - збірка «Троянди й виноград».

1958 р. - обрано академіком АН СРСР.

1959 р. - збірки «Голосїївська осінь», «Далекі небосхили». 1964 р. «Зимові записи».

24 липня 1964 р. - помер, похований на Байковому кладовищі в Києві. Оглад творчості Основні Тема творчості:

Кохання;

Людина і природа;

- музика і слово; любов до Батьківщини; збереження української мови;

- тема «красивого й корисного» тощо.

Збірка «На білих островах» (1910)

Поет передає спогади свого дитинства, захоплення мінливістю природи, навколишнім світом у його розмаїтті. Автор-юнак спостерігає за земним життям з «білих островів хмар», створює персоніфікований образ літа, дівчини з «росами-перлами» в косах; роздумує над власним майбутнім.

Збірка «Під осінніми зорями» (1918)

Насичена прийомами художніх асоціативних зв’язків. Характерним є ясність і прозорість поетичного малюнка, що розкриває єдність людини й природи рідної землі.

Поет в художньому розумінні перестав бути наївним учнем часів «білих островів». Відчувається орієнтація на інтимно-довірливий психологічний ліризм класиків (хоча виразних елементів неокласицизму ще не спостерігається). Провідний мотив - щира людяність, закоханість у світове життя, надія на добро і щастя.

Збірка насичена прийомами художніх асоціативних зв’язків. Характерним є ясність і прозорІсть поетичного малюнка, що розкривАє єДність людини й природи рідної землі1__

Центральні твори збірки:

- «На білу гречку впали роси»; «Яблука доспіли, яблука червоні»;

- «Весною ми їздили в поле»;

- «Молюся і вірю», «Мені снилось» та ін,

Поезія «Яблука доспіли, яблука Червоні» Гімн коханню, споконвічними супутниками якого є зажура і неспокій. Присутній мотив передчуття розлуки, стан ліричного героя зіставляється з життям природи. Переживання закоханої людини поет поєднує із зображенням осіннього саду: достигли яблука - почуття закоханих досягли апогею.

Закінчується афористичними рядками: «Вміє розставатись той, хто вмів любить», я^і є підсумком роздумів поета про кохання.

Яблука доспіли, яблука червоні! Ми з тобою йдемо стежкою в саду. Ти мене, кохана, проведеш до поля, Я піду - і, може, більше не прийду.

Вже й любов доспіла під промінням теплим,

І її зірвали радісні уста, -

А тепер у серці щось тремтить і грає,

Як тремтить на сонці гілка золота.

Гей, поля жовтіють, і синіє небо, Плугатар у полі ледве маячить… Поцілуй востаннє, обніми востаннє; Вміє розставатись той, хто вмів любить.

«Троянди й виноград» (1957)

Вмішує кращі зразки неокласичного етапу творчості М. Рильського. В однойменній поезії образи троянд і винограду символізують людське щастя, що має два рівноправні крила красиве і корисне. Людина прагне до краси, до гармонії буття, і це дарує їй окриленість і щастя.

Ми працю любимо, що в творчість перейшла,

І музику палку, що ніжно серце тисне.

У щастя людського два рівних є крила:

Троянди й виноград - Красиве і корисне.

«Слово про рідну матір» (1941) Жанр Визначають по-різному: лірична поема, ода, псалом, хорал, «слово». Історія написання

26 листопада 1941 р. на антифашистському мітингу в Саратові М. Рильський прочитав щойно написану поему «Слово про рідну матір», що виділялася своєю ідейно-емоційною силою.

Ідейно-художній Зміст

У творі на повну силу прозвучав голос великої слов’янської землі України, багатої і красивої, безсмертної, вічної, уярмленої, але нескореної. Поет вірить, що не може загинути земля, яку «сходив Тарас малими босими ногами», «скропив… дрібними росами-сльозами», яка осяяна мудрістю Григорія Сковороди, «гарячою думою Кобзаря», золотою зорею Марії Заньковецької.

У поемі простежується ідея єдності народів («Благословенні ви, брати, що в сяйві дружби і свободи йдете до спільної мети…).

Риторичні запитання створюють високий пафос твору:

Хто може випити Дніпро, Хто властен виплекати море, Хто наше злото-серебро Плугами кривди переоре, Хто серця чистого добро Злобою чорною поборе?

Батьківщина не може вмерти в таку відповідальну хвилину, поет вірить у це:

Хіба умерти можна їй, В гарячій захлинутись крові… Настане день, настане час -/ Розіллється знов медами Земля, що освятив Тарас Своїми муками - ділами…

Збережи - » Біографічі відомості. Максим Рильський (1895 - 1964) . З'явився готовий твір.