Ціль творчості - Самовіддача, А не галас, не успіх. Б. Пастернак Завжди важко говорити про якімсь одному вірші у творчості будь-якого поета: він виразив себе у всім, що написав. Але ще сутужніше говорити про поета, що збирався стати музикантом. Перебуваючи під впливом музики А. Н. Скрябіна, Борис Пастернак шість років серйозно займався композицією. Але все-таки поет у його душі здобув перемогу над музикантом. От у такий спосіб з’явився один із кращих поетів Росії XX століття, представник поезії “срібного століття”, член футуристичної групи “Центрифуга”. На початку нашого сторіччя, особливо в післяреволюційний період, черговими темами були будівництво нового життя, ентузіазм, любов до партії, а Пастернак писав про ліс, про траву, про півнів, про любов, про поезію, про чудо людського існування

Естетика й поетика Пастернаку найбільшою мірою ґрунтувалися на поданні про злитість почуттєвого, навколишнього поета миру, де неможливо відокремити людини від природи, а поезію від життя. Поет прагнув не просто відтворити життя в її узнаваемости й конкретності, - він хотів донести свої враження про неї до читачів майбутніх часів, прагнув відбити не тільки зовнішню сторону подій, але і їхню глибинну сутність: У всім мені хочеться дійти До самої суті. У роботі, У пошуку шляху, У серцевій смуті. Це були “рядка із кров’ю” не тільки тому, що поетові довелося дорого за них розплачуватися, але й тому, що кожна з них народжувалася в напруженій праці. Для поета робота, пошуки життєвих основ, спроби розібратися в собі й у людях - сенс життя. Саме тому наступна строфа цього вірша поглиблює образ: хочеться зрозуміти сутність усього, добратися “до підстав, до корінь, до серцевини”.

Далі мова йде про сутність поезії, про призначення її, як розумів це поет: схоплювати “нитка подій”, відкривати нове в житті. Мені здається, що все це поет бачить в “властивостях страсті, лише вона здатна штовхати людини на пошуки прекрасного, неповторного”. Ті, хто спілкувався з поетом, відзначали його дивну здатність одухотворяти навколишній світ. У нього все взаємозалежно, нерасторжимо, звук і зоровий образ здобувають неймовірну об’ємність

Ти у вітрі, гілкою що пробує, Не час ль птахам співати, Що Намокнула воробышком Бузкова галузь! Цей інший вірш, але як точно воно передає таємницю поезії Пастернаку. Ви запитаєте, у чому полягає цей секрет? По-моєму, поезія Пастернаку, як і навколишній світ, живе своїм життям. Саме про це поет говорить наприкінці вірша “У всім мені хочеться дійти до самої суті”, порівнюючи поезію з музикою Шопена: Так ніколи Шопен вклав Живе чудо Фольварков, парків, гаїв, могил У свої етюди. За копіювання заборонене © 2005 цією строфою мені чується музика Шопена, блискуча, легка, схвильована. Поет, обдарований талантом і пристрастю до роботи, і нас змушує задуматися омногом.

И насамперед от про що: невже й ці прозорі й легені рядки, у яких ні, по-моєму, ніякого борошна, - теж “рядка із кров’ю”? А здається, що написано вони на одному подиху. Але все-таки фінал вірша досить напружений, і цим Пастернак, як мені здається, намагається виразити невизначеність майбутнього, долі: Досягнутого торжества Гра й борошно - Натягнута тятива Тугого лука