Байкам И. А. Крилова вже більше двохсот років, однак їхні образи дотепер залишаються живими й пізнаваними. Це відбувається тому, що великий байкар не видумував характери своїх персонажів, а спостерігав їх у житті. Байки Крилова - пекуча сатира на чиновників-самодурів, вони спрямовані на висміювання людських пороків: ліні, Алл С о ч. Р У боягузтва, лицемірства. Порівнюючи дві байки И. Крилова: “Вовк і Ягня” і “Ворона й Лисиця”, можна знайти в них багато загального

Сила Вовка в тім, що він більше маленького Ягняти й почуває свою безкарність. Але, незважаючи на це, він, звичайно ж, розуміє, що надходить неправильно, його совість нечиста. Тому Вовк, “справі дати хоча законний вид і користь”, починає лицемірити

Він намагається зробити винуватим слабкого Ягнятияти, що силі може протиставити тільки свою чесність. Ягня сміло відповідає на питання Вовка, але його доля - бути з’їденим. “Ти винуватий уже тим, що хочеться мені їсти”, - перериває Вовк всі заперечення Ягняти й тягне його в темний ліс. У байці “Ворона й Лисиця” сила спочатку явно на стороні Ворони: адже в неї є сир і сидить вона в безпеці - високо на дереві. Лисиці її не дістати

Але в кожного свої методи досягнення мети. Лисиця хитра й уміло цим користується. Вона починає розхвалювати довірливу Ворону: “що за шейку, що за вічка!

” Побачивши, що птах уважно прислухається до лестощів, Лисиця просить Ворону проспівати. Заслухавшись, Ворона охоче каркає, і сир дістається Лисиці. Мені здається, що в цій байці И. Крилов висміює не стільки лицемірство Лисиці, скільки довірливість, простодушність, самозамилування Ворони, що не вміє відокремити слова лестощів від правди. Н. В. Гоголь писав, що байки И. Крилова - “справжня книга народної мудрості”. На основі ситуацій, створених автором, на прикладі героїв байок учишся бути чесн, сміливим, не говорити про те, чого не знаєш, і розумієш, що знань багато не буває