«Казки» Салтикова - Щедріна становлять самостоятсльнии шар його творчості. За невеликим винятком, вони створені в останні роки життя письменника (1883 -1886) і з’являються перед нами якимось підсумком роботи Салтикова в літературі. І по багатству художніх прийомів, і по ідейній значимості, і по розмаїтості відтворених соціальних типів ця книга в повної мереможстсчитать - ся художнім синтезом усього творчості письменника. Адресувавши «казки»: «для дітей неабиякого віку», Щедрін відразу ж уводить читача в особливу атмосферу своєї книги. На цих сторінках до «дітей неабиякого віку», тобто до дорослим, що сохранили наївні ілюзії прекраснодушного юнацтва, звертаються суворо. Їм не співчувають - їх розумно й зло висміюють; рожеві окуляри, що охороняють їхні ніжні очі від суворої дійсності, безжалісно розбивають

Сатира Щедріна - особливе явище в російській літературі. Сміх органічно властивий нашій культурі. І якщо Пушкін міг з повним правом сказати:Від ямщики до першого поета Ми асі поїсти унило. Смутне виття - пісня російська, те з немсньшими підставами можна говорити про сміх: так само, як і смуток, він свойствен усім - «від ямщика до першого поета». Перу Пушкіна належать добрі жарти й різкі епіграми; те веселістю, те похмурою іронією блищить жовчний Лермонтов; нерозривно злиті сміх і сльози у творчості великого жалібника й сатирика Гоголя; смішні - хоч і нс завжди симпатичні - виродки сходять зі сторінок Островського… І російський фольклор насичений сміхом: від жартів - примовок до цілісної системи смехового миру, найглибший аналіз якого даний Д. С. Лихачовим у книзі «Смеховая культура древньої Русі».Літератори, що належали до табору революціонерів - демократів, культивували у своїй творчості особливу смеховую культуру: вони віддавали пріоритет сатирі, призивали висміювати й бичувати пороки суспільства, «виразки сучасного життя». Творчість Салтикова - Щедріна можна з повним правом назвати вищим досягненням соціальної сатири 60 -80 - х років, квінтесенцією сатиричного напрямку натуральної школи. Найближчим попередником Щедріна небез підстави прийнято вважати Гоголя, що створило сатирико - філософську картину сучасного миру. Однак і від цього найближчого попередника Щедрін нескінченно далекий, тому що ставить перед собою принципово інше творче завдання: вистежити, викрити й знищити. В. Г. Бєлінський, міркуючи про творчість Гоголя, визначав його гумор як: «…спокійний у своєму обуренні, добродушний у своєму лукавстві», порівнюючи з іншим: «грізним і відкритим, жовчним, отрутним, нещадним.» Ця друга характеристика глибоко розкриває сутність сатири Щедріна. Чудовим підтвердженням виглядає такий запис И. С. Тургенєва: «Я бачив, як слухачі корчилися від сміху при читанні деяких нарисів Салтикова. Було що - те страшне в цьому сміху. Публіка, сміючись, у теж час почувала, як бич хльостає її саме.»Таким чином, для Гоголя сміх був шляхом до морального исп - равлениюлюдей, до відродження щирої духовності. Салтиков - Щедрін бачив призначення сатири в іншому: вона покликана викликати обурення, формувати активних борців з рабством і деспотизмом

Не до зцілення Росії прагнув Щедрін, але до повної загибелі існуючої соціально - державної системи й побудові на її місці нової (зверніть увагу, як близькі його мети «базаровским» нігілістичним ідеям!).Форма казки дала Щедріну можливість відкрито висловлюватися по хвилюючої його і його соратників проблемам. У главі про поему Некрасова «Кому на Русі жити добре?» ми вже міркували про роль і значення жанрів фольклору в авторській літературі; визначили, що фольклорні елементи в рамках авторського добутку не втрачають своєї чужеродности, приналежності до іншого мистецтва. І, звертаючись до фольклору, письменник прагне зберегти його жанрові й художні особливості, з їхньою допомогою привернути увагу читача до основної проблеми свого добутку. «Казки» Салтикова - Щедріна по жанровій природі являють собою якийсь сплав двох різних жанрів фольклорної й авторської літератури: казки й байки. Вільна форма викладу, чарівні перетворення, місце й час дії, обумовлені як «у деякому царстві» і «ніколи», - все це запозичено письменником у жанру казки. Однак герої Щедріна зовсім не казкові - це алегорії, сатиричні маски байок, де вовк, заєць, ведмідь, орел, ворона й інші звірі, птахи й риби виразно належать аж ніяк не до тваринного миру. Дотримуючись традицій Крилова, Щедрін не произволь - але надягає на своїх персонажів ті або інші маски, але прагне «віддати кожному по заслугах»: у його казках у кожній личині сконцентровані характерні риси, що точно визначають у своїй єдності розповсюджений соціальний або людський тип. Згадаємо, на - приклад, казку «Самовідданий заєць». Там «грають» всі звичні «казкові» і «побутові» риси персонажів. Вовк і заєць нс тільки символізують мисливця й жертву: вовк кровожерливий, сильний, деспотичний, зол; заєць - боягузливий, легкодухий, слабкий. Але ці образи наповнені злободенним соціальним змістом. Вовк насолоджується положенням володаря, деспота: «За те, що з першого мого слова не зупинився, от тобі моє рішення: присуджую я тебе до позбавлення живота за допомогою розтерзання. А тому що тепер і я ситий, і волчиха миючи сита, і запасу в нас ще днів напять вистачить, то сиди ти от під цим кущем і чекай черги

А може бути… ха - ха… я тебе й помилую». Подивитеся, цей вовк не просто користується правом сильного: у його образі втілені риси представників влади всіх рівнів - від жандармського «вистачати й не пущать!» до суддівського, губернаторського й т.д. маніпулювання законом. Вся вовча сім’я живе по «вовчим» законах: і вовченята гра - юті жертвою, і волчиха, готова зайця зжерти, його по - своєму жалує… (Як отут не згадати грибосдовскос: «По -христиански, так, він жалості гідний»!) Однак в автора зовсім нс викликає співчуття заєць - адже він теж живе за вовчими законами, безмовно відправляється вовкові в пащу! Щедринский заєць не просто боягузливий і безпомічний, він легкодухий, він заздалегідь відмовляється від опору, полегшуючи вовкові рішення «продовольчої проблеми». І тут авторська іронія переходить у їдкий сарказм, у глибоке презирство до психології раба. Зле, гнівне осміяння рабської психології - одне з основних завдань казок Щедріна. Він не тільки констатує ці особливості російського народу - його довготерпіння, сумирність, не тільки із тривогою шукає їхні джерела й межі, як властиво було Некрасову. Салтиков - Щедрін безжалісно викриває, їдко висміює, бичує - тому що бачить саме тут головне лихо часу. Казки - жанр, доступний народу й улюблений ім. И саме сатирична казка, уважав Щедрін, швидше й ефективніше всього дійде до народу. Маски тварин потрібні сатирикові не тільки як алегорія. М. Горячкина справедливо відзначає: «Щедрін у казках не тільки іде по лінії наділення тваринного рисами представника того або іншого класу, тої або іншої політичної партії, але й по лінії низведения людини, що персоніфікує ворожу народу силу, до положення хижої тварини.» До цієї думки сам Щедрін старанно підводить читача: «…будь він хоч орел, хоч архіорел, усе - таки він - птах. Настільки птах, що порівняння з ним і для городового може бути лестно тільки через непорозуміння.» Це уривок з казки «Орел - меценат», у якій особливо чітко звучить ще одна важлива для Салтикова - Щедріна думка. Зверніть увагу: автор робить усе для деромантизации, депоетизации звичних образів. «Поети багато про орлів у віршах пишуть, і завжди з похвалою. І стати в орла краси неописаної, і погляд швидкий, і поле величний. Він не літає, як інші птахи, а ширяє, або ширяє; поверх того: дивиться на сонце й сперечається із громами. <…> И тепер я думаю про орлів так: «Орли суть орли, тільки й усього. Вони хижі, м’ясоїдні. <…> А живуть орли завжди у відчуженні, у неприступних місцях, хлібосольством не займаються, але розбійничають, а у вільне від розбою час дрімають».Для чого треба було сатирикові це розвінчання звично романтичних образів? Він уважає пагубним саме замилування хижаком, нехай навіть хижим птахом. Зрозуміло, поети в образі орла опоетизували не пожирателя мишей; вони створили символ гордої самітності, моці, тяги до волі й т.д. Але попри все те орел не переставав бути м’ясоїдним і всі так само, говорячи словами Пушкіна, «криваву їжу клював». От тому - те й обурює Щедріна милування хижаком. Ореолом романтичних рис овіяний убивця - і автор руйнує ореол. Бог з ними, із птахами - вони «мають своє виправдання, що сама природа влаштувала їх винятково антивегетаріанцями.»

Pages: 1 2