Поетів і письменників за всіх часів цікавили люди, яких можна було б назвати «чужими для всіх». Є щось заворажи-вающее й приваблююче в людині, що здатна противопо-ставити себе суспільству. Звичайно, образи таких людей згодом перетерплювали в російській літературі значні зміни. Сну-Чалу це були романтичні герої, натури жагучі, що бунтують. Вони не виносили залежності, не завжди розуміючи, що їх несвобо-так у них самих, у них душі

Пізніше з’являються добутки ре-алистические, у яких письменники досліджують проблему взаимоотно-шений особистості й суспільства на більше високому рівні. Тепер їх цікавить уже не особистість, що прагне бути вільної від обще-ства; предмет дослідження художників вплив суспільства на особистість. Так виникає й безсмертний образ Євгенія Онєгіна. Наприкінці роману герой приходить до жахаючого висновку: він все життя був «чужий для всіх…». У чому причина цього?

Відповідь сам роман. З перших його сторінок Пушкін аналізує процес форми-рования особистості Онєгіна. Герой одержує типове для свого часу виховання під керівництвом іноземного гувернера, він віддалений від національного середовища, недарма навіть російську природу він знає по прогулянках у Літньому саду. Онєгін у досконалості вивчив «науку страсті ніжної», але вона поступово заміняє в ньому спосіб-ность глибоко почувати. Описуючи життя Онєгіна в Петербурзі, Пушкін уживає слова «лицемірити», «здаватися», «бути».

Так, дійсно, Євгеній дуже рано зрозумів різницю між розумі-нием здаватися й бути насправді. Якби герой Пушкіна був людиною порожнім, можливо, вона залишився б задоволений тим, що про-вів своє життя в театрах, клубах і на балах, але Онєгін людин мислячий, його швидко перестають задовольняти світські перемоги й «вседенні насолоди». Їм опановує «російська нудьга», ана-балка англійського «спліну», яким болів ще герой поеми Байро-На Чайльд-Гарольд. Онєгін не привчений до праці, «нудячись щиросердечною порожнечею», він намагається знайти розвагу в читанні, але не знаходить у книгах того, що могло б відкрити йому зміст життя

З волі долі Онєгін виявляється в селі, але ці зміни також ниче-го не міняють у його житті. «Хто жив і мислив, той не може в душі не нехтувати людей» до такого гіркого висновку приводить нас Пушкін. До-Нечно, лихо не в тім, що Онєгін мислить, а в тім, що він живе в такий час, коли мисляча людина неминуче приречена на оди-ночество.

Йому не цікаво те, чим живуть люди посередні, але й знайти застосування своїм силам він не може, та й не завжди знає навіщо. Як результат повна самітність героя. Але самотній Оне-Гин не тільки тому, що розчарувався у світлі, але й тому, що поступово він втратив можливість бачити щирий зміст у дружбі, любові, близькості людських душ. Історія дружби Онєгіна й Ленского приводить нас до висновку, що ці два чоловіки дійсно були лише «від робити нема чого друзі».

«Ми почитаємо всіх нулями, а одиницями себе», під-черкивает автор. Дружба Онєгіна заснована на егоїзмі, а тому герой з такою легкістю дозволяє собі жартувати над почуттями Ленского, а потім, одержавши від друга картель, залишається лише « недо-вільний сам собою». Онєгін розуміє, що повинен бути розумніше, але тут втручаються світські подання про честь, які одер-живають верх над здоровим глуздом

Результат передчасна смерть юного романтика. Тетяна зовсім точно знаходить слово, що визначає Онеги-На, «пародія». Дійсно, Євгеній замінив щире на вигадане, життєве на літературне. Захоплений думкою про свою перевагу над людьми, Онєгін не зміг навіть відрізнити ис-креннюю любов Тетяни від звичної йому гри в «ніжну пристрасть». Недосвідчена дівчина одержує сувору одповідь, а Онєгін навіть не обертає уваги на цей незначущий для нього епізод

Взагалі мало що його торкає, життя його йде розмірено, у ній немає місця страстям, є лише холодні міркування. Убивство all soch © 2005 Льон-Ского стає тим переломним моментом, після якого Оне-Гин уперше усвідомлює всю неправильність свого життя. Довгі роки подорожі по Росії міняють героя

В останній главі ми бачимо іншого Онєгіна. Він знову знайшов здатність чувст-вовать, але його любов до Тетяни виникла занадто пізно. Його колишнє життя представляється йому строкатими картинками, у кото-рых немає нічого важливого, крім убитого Ленского й Тетяни, сидячи-щей у вікна сільського будинку. Автор розстається зі своїм героєм у тя-желую для нього мінуту, і відкритий фінал роману дозволяє нам сподіватися, що душу Онєгіна ще воскресне, а Бєлінський, до при-міру, взагалі думав, що Онєгін міг згодом примкнути кдекабристам.

Втім, на мій погляд, не це головне. Набагато важ-її не подальша доля Онєгіна, а той шлях, що пройшов герой у романі, і той час, що цей шлях визначило. Здивуй-Тельно, але всі читачі співчувають пушкінському героєві

Причина цього, як мені здається, у тім, що ми розуміємо, що Онєгін став «чужим для всіх» тому, що був вище багатьох людей, окружав-ших його, але це, у свою чергу, привело його до того, що й люди стали для нього чужими. Герой роману відгородив себе від посередній-ности, але закрив свою душу й для щирих почуттів. «Я думав: вільність і спокій заміна щастю», зізнається Онєгін Тетяні, починаючи усвідомлювати, що щире щастя полягає в стремле-нии знайти родинну душу. Трагедія Онєгіна це трагедія самотньої людини, але не ро-мантического героя, що біжить від людей, а людини, якому тісно у світі помилкових страстей, одноманітних розваг і порожнього вре-мяпрепровождения. А тому роман Пушкіна стає осужде-нием не Онєгіна, а того суспільства, що змусило героя прожити саме таке життя