ТЕМА САМІТНОСТІ В ЛІРИКУ М. Ю. ЛЕРМОНТОВА … Похмурий &copy A L L S o c h. r u і самотній, Грозою відірваний листок, Я виріс у похмурих стінах… М. Ю. Лермонтов. (”Мцыри”) Один із сучасників, що знали Михайла Юрійовича, згадав, що Лермонтов здався йому холодною, жовчним і дратівливою людиною, немов він ненавидів весь людський рід. Бути може, він дійсно таким виглядав. Ми знаходимо в його віршах підтвердження сказаному: ПРО, як мені хочеться збентежити веселість їх И зухвало кинути їм в очі залізний вірш, Облитий гіркотою й злістю!…

( “Як часто, пестрою толпою оточений…” ) Бєлінський писав після зустрічі з Лермонтовим на гауптвахті, що Печорин як є сам письменник. Але ж характер Григорія Олександровича Печорина, звичайно, характер, що приносить самому його власникові одні нещастя

И все-таки, між письменником і його героєм була величезна різниця. Один, мучачись сам і мучачи інших, не залишив у житті ніякого сліду. Інший, проживши всього двадцять сім років, і понині залишається найбільш відомим і улюбленим російським національним поетом. І нехай смуток охоплює нас, коли ми доторкаємося до спадщини цього письменника. Цей смуток очищає душі й змушує думати над своїм життям

А як часто зненацька озиваються в нашій долі його вірші. От, наприклад: Жахлива доля батька й сина Жити розно й у розлуці вмерти… Але ти простиш мені! Я ль винний у тім, Що люди вгасити в душі моєї хотіли Вогонь божественний… Однак ж марні були їх желанья: Ми не знайшли ворожнечі один в іншому, Хоч обоє сталей жертвою страданья! Я дивлюся коментар кстихотворению.

Лермонтову було 16 років у рік його створення. Мені стільки ж! Звичайно, я не поет, ніколи не зможу виразити своїх почуттів у віршах, але і я б зміг розповісти про те, скільки погано мені розповідали про батька і як ми зненацька знайшли й зрозуміли один одного… Я думаю, Михайло Юрійович від народження був схильний до замкнутості, прагнув до самоти, мав нелегкий характер. Всі ці якості підсилювалися величезною гордістю, загострювалися сімейними безладдями. Тому Лермонтов і визнавався: “Любив з початку життя я похмуре уединенье, де вкривався весь у себе…

“. Тема самітності яскраво проявляється й у любовній ліриці. Ні, не тебе так палко я люблю, Не для мене вроди твоєї блистанье; Люблю в тобі я минуле страданье И молодість загиблу мою,писав він незадовго до загибелі. Як несхожі його вірші на любовну лірику А. С.Пушкіна! Яку би сторону творчості Михайла Юрійовича ми не взяли, вірші або прозу, ліричні або епічні добутки скрізь простежується тема самітності. В одному із самих його знаменитих віршів “Смерть поета”, написаного, як відомо, у зв’язку із загибеллю Пушкіна, ми можемо читати між рядків і відношення самого Лермонтова до життя й суспільства, бачити його характер: Навіщо від мирних млостей і дружби простодушної Вступив він у це світло, заздрий і задушливий Для серця вільних і полум’яних страстей?

вопрошает поет. Здавалося б, чого ще бажати багатій, незалежній, розумній і освіченій людині. А він, заколотний, просить бури, Начебто в бурах є спокій!згадуємо ми давно знайомий вірш “Вітрило”.

И, видимо, у цих словах і лежить розгадка характеру поета. Можна згадати не мало й інших відомих віршів, тема котр-самітність. “На півночі дикому коштує самотньо…”, “Листок”, “Виходжу один я на дорогу…”, “Хмари”…

З томиком Лермонтова добре посумувати одному в тиші, добре забутися, коли тебе скривдять або не зрозуміють. Я люблю цього поета, такого обдарованого, гордого, розумного. У мене завжди стискується серце, коли я думаю про його трагічну загибель. І здається мені часом, що не міг жити довго серед звичайних людей ця людина, що ще в ранній юності писала такі вірші: “Змучений тоскою й недугою…

“, “Хвороба в груди моєї, і немає мені исцеленья…”, “Я щасливий!таємна отрута тече в моїй крові…”. Не міг жити людина, що всерйоз уважав, що И життя, як подивишся з холодною увагою навколо,Такий порожній і дурний жарт… Звичайно, неможливо наслідувати Лермонтова в його відношенні до життя, любові, людям

Але й життя наша буде бідніше без таких гордих, самотніх характерів!