Олександр Блок і Володимир Маяковський - два великі росіяни поета. Порівнювати їхню творчість нелегко, тому що в ідейному й стильовому відношенні вони дуже сильно відрізняються друг від друга Якщо Блок ставився до символістів (представникам найбільш сильної літературної течії кінця XIX-Початку XX в.) і його творчість багато в чому ґрунтувалося на традиціях золотого - пушкінського - століття російської поезії, те Маяковський належав до кружка поетів-футуристів, що призивають “скинути Пушкіна й Достоєвського з пароплава сучасності”. У кожного із цих великих поетів було своє розуміння сучасності, історії й ролі поезії. Єдине, що їх поєднує, - це гаряча любов до Батьківщини. Образ Батьківщини в Блоку надзвичайно складний, багатогранний і суперечливий. Сам поет говорив, що цій темі присвячує все своє життя

П’яна, богомольна, що пустотливо дивиться з-під жіночої хустки, убожіючи - така Росія Блоку. І саме такий вона дорога йому: Так, И такий, моя Росія, Ти всіх країв дорожче мені, - зізнається поет у вірші “Грішити безсоромно, безпробудно…”. Поет жагуче любив свою країну, з’єднував її долю зі своєї: “Русь моя, життя моя, разом ль нам томитися?..”. У багатьох його віршах про Батьківщину миготять жіночі образи: “Ні, не старечий лик і не пісний під московською хусточкою кольоровим…” (“Нова Америка”), “…

плат візерунковий до брів…”, “…миттєвий погляд з-під хустки…”. Символ Росії в багатьох віршах Блоку зводиться до образа простій росіянці жінки. Ототожнюючи ці два образи, поет як би одушевляв саме поняття “Росія”, зближаючи так звану патріотичну лірику з любовної. У вірші “Осінній день” він називає Росію своєю дружиною: ПРО, Убожіючи моя країна, Що ти для серця значиш? ПРО, бідна моя дружина, Про що ти гірко плачеш? Із всіх російських поетів тільки в Блоку звучить таке трактування теми любові Котчизне.

Страх, біль, туга й любов до божевілля - у кожному слові, у кожному рядку. Іноді до цієї складної гами почуттів приєднуються нотки “надприродного”. Так, таємничість, складне переплетення реальності й мистики протягають у рядках самого чудового, на мій погляд, вірші Блоку про Батьківщину (“Русь”): Русь, оперезана ріками И нетрями оточена З болотами й журавлями, И с мутним поглядом чаклуна… …Де ведуны з ворожками Чарують злаки на поляк, ]Л відьми тішаться із чортами В дорожніх снігових стовпах. Росія Блоку непорушна, незмінна. Але і їй потрібні зміни, про які говориться у вірші “Шуліка” 1916 р.: Ідуть століття, шумить війна, Встає заколот, горять села, А Ти все та ж, моя країна, У вроді заплаканої й древньої - Доколе матері тужити? Доколе шуліці кружляти? “Шуліці кружляти” залишалося вже недовго. Через рік після написання вірша почалася революція

Що чекає після її нещасну Росію, які шляхи-дороги перед нею відкриються? Цього Блок точно не знав (хоча багато чого передбачав завдяки своїй геніальній інтуїції). Тому в його поемі “Дванадцять”, що прославляє стихійну революційну буру, що захлисне й поета, її герої, патруль із дванадцяти чоловік, не бачать, куди йдуть: И Хуртовина порошить їм в очі Дні й ночі Безперервно… Старий мир, до якого належав Блок, був зруйнований. Яким буде новий мир, поет не міг представити. Майбутнє виявилося схованим завісою мороку й кривавої димки

Поезія - велика, щира - нікому тепер не потрібна, віршів не чутно через стукіт кроків дозорців по бруківці, через часті постріли й революційні пісні. Не випадково в поемі “Добре” Маяковський написав про цей час: Навкруги тонула Росія Блоку… Незнайомки, димки півночі йшли на дно, як ідуть уламки й бляшанки консервів. Сам Маяковський теж гаряче любив Батьківщину, але інакше, чим Блок. Любов © Алл Соч. РУ 2005 Блоку як би спрямована в минуле, Маяковський же говорив: Батьківщину славлю, що є, але тричі - яке буде. На відміну від Блоку, він твердо знав, яким буде майбутнє країни - воно буде соціалістичним і, звичайно ж, обов’язково щасливим. У ліричних збірниках Маяковського немає жодного вірша, яке б прославляло дореволюційну Росію. Він сам і вся нею поезія спрямовані вбудущее.

Сучасну йому Росію (точніше, Радянський Союз) він беззавітно любив. У той час у країні жилося важко, були голод і розруха, і Маяковський переніс разом зі своєю країною й своїм народом всі тяготи й позбавлення: Землю, де повітря, як солодкий морс, Кинеш і мчиш, колесячи, - Але землю, з которою разом мерзнув, вовек розлюбити не можна… Я землю цю люблю. Можна забути, де й коли пузы ростив і зоби, але землю, з якої вдвох голодував, - не можна ніколи забути. Поет побував за рубежем, бачив закордонне сите й шикарне життя, але рідна земля йому дорожче: Я хотів би жити й умерти в Парижу, якщо б не було такої землі - Москва. Маяковський неймовірно пишався тим, що живе в єдиній на всьому світі соціалістичній країні. У своїх віршах він буквально кричав: “Читайте, заздріть, я - громадянин Радянського Союзу!”. И нехай від цього деяким “скривляло опіком рот”, нехай у молодої радянської країни було ще багато ворогів, Маяковський свято й щиро вірив, що всі труднощі будуть переборені, назавжди зникнуть розруха, голод, війни, і настане світле комуністичне майбутнє

Цією вірою, справжнім оптимізмом перейняті всі його вірші про Батьківщину. Мріям поета не призначено було здійснитися, але все-таки від цього його творчість не стає менш цікавим для вивчення й прочитання. У ліричних добутках двох найбільших поетів Росії - Блоку й Маяковського - Росія з’являється як дорога й усім до болю знайома вітчизна, непостійна, кипляча, ридаюча крізь заливистий сміх, вся спрямована в майбутнє й готова в будь-який момент забути про важке минуле, всі зрозумівши й усім простивши