Найважливішою подією в житті А. П. Чехова виявилося зближення з московським Художнім театром. 17 грудня 1898 року там відбулося перше подання «Чайки». Спектакль пройшов з більшим успіхом і виявив-ся історичною подією в житті театру. Відтепер, що летить чайка, зробилася емблемою Мхата. «Чайку», написана Чеховим в 1895-1896 роках, різко відрізняється від попередніх п’єс своїм ліризмом, підкресленою символікою і яскраво обкресленим зіткненням різних поглядів на мистецтво й життєві концепції. Значне місце в «Чайку» займає любовна сюжетна лінія: це могутнє, жагуче чув-ство в тім або іншому ступені охоплює всіх героїв п’єси

Таким чином, можна одночасно спостерігати розвиток відносин відразу усередині декількох « любов-ных трикутників», що підтримує напружену увагу глядача протягом усього дійства. Сам Чехов гострив, що в його «Чайку» «п’ять пудів любові…». Акторка Аркадина переживає роман з письменником Тригориным, холостяком у солідних роках. Вони при-близительно однаково розуміють речі й однаково професійні кожний у своїй сфері мистецтва

Інша пара закоханих - син Аркадиной Костянтин Треплев, що сподівається стати письменником, і дочка бо-гатого поміщика Ніна Зарічна, що мріє про карье-ре акторки. Потім ідуть як би ложно побудовані пари закоханих: дружина керуючим маєтком Шамраєва, закохана в доктора, старого холостяка Дорна; дочка Шамраєвих, Маша, сумирно закохана в Треплева, що від отчаянья виходить заміж за нелюбимого че-ловека. Навіть колишній статський радник Сорин, біль-ний старий, зізнається, що він симпатизував Ніні Зарічної

Раптово виниклий зв’язок Тригорина й Зарічної багато чого перемінила в житті героїв п’єси. Зрада лю-бимого людину, вірного друга, уразила Аркадину й принесла нестерпний біль ще одній людині - Треплеву, що щиро любив Ніну. Він продол-жал її любити й коли вона пішла до Тригорину, і коли народила від нього дитини, і коли була кинута їм і бед-ствовала. Але Зарічна зуміла затвердити себе в житті - і після дворічної перерви знову з’явилася в род-ных місцях

Треплев радісно зустрів її, думаючи, що до нього вертається щастя. Але Ніна була по-прежне-му закохана в Тригорина, благоговіла перед ним, до не шукала з ним зустрічі й незабаром раптово виїхала. Не вынеся випробувань, Треплев застрелився

Любов, що охопила майже всіх героїв, становить головну дію «Чайки». Але сильніше любові оказыва-ется відданість мистецтву. В Аркадиной обоє цих ка-чества - жіночність і талант - зливаються воєдино. Тригорин, безсумнівно, цікавий саме як письменник

У всім іншому він безвладна істота й повна посередність. По звичці він волочиться за Арка-Диною, але кидає її, коли випадає випадок зійтися з молоденької Зарічної. Можна пояснити собі така мінливість почуттів тим, що Тригорин - письменник, а нове захоплення - свого роду нова сторінка життя, що має шанс стать новою сторінкою книги

Почасти, так воно і є. Ми спостерігаємо, як він заносить у запис-ную книжку думка, що мигнула в нього, про «сюжет для невеликої розповіді», що повторює в точності життя Ніни Зарічної: на берег)7 озера живе молода девуш-ка, вона щаслива й вільна, але випадково прийшло чоло-’ вік, побачив і «від нема чого робити» погубив її. Символич-На сцена, у якій Тригорин показував Зарічної на чайку, убиту Треплевым. Треплев убив птаха - Триго-Рин убиває душу Ніни

Треплев значно моложе Тригорина, він принад-лежить до іншого покоління й у своїх поглядах на пробу-ство виступає як антипод і Тригорина, і своєї мате-ри. Він сам уважає, що програє Тригорину по всіх лініях: як особистість він не відбувся, улюблена від нього йдуть, його пошуки нових форм були висміяні як де-кадентские. «Я не вірую й не знаю, у чому моє призва-нье», - говорить Треплев Ніні, що, на його думку, знайшла свою дорогу Ці слова безпосередньо предше-ствуют його самогубству Таким чином, правда залишається за середньою акторкою Аркадиной, що живе спогадами про свої успіхи. Незмінним успіхом користується й Тригорин. Він са-модоволен і в останній свій приїзд у маєток Сміти-На навіть приніс журнал з розповіддю Треплева. Але, як Треплев помітив, все це в нього показне: «Свою повість прочитав, а моєї навіть не розрізав».

Тригорин поблажливо сповіщає Треплева при всіх: «Вам шлють уклін ваші шанувальники… У Петербурзі й у Москві взагалі зацікавлені вами. І мене запитують усе про вас». Тригорин хотів би не випускати зі своїх рук питання про популярність Треплева, хотів би сам відміряти її міру: «Запитують: який він. скільки років, брюнет або блон-дин. Думають всі чомусь, що ви вже літні». Так і бачаться тут дами з оточення Тригорина, це їхні розпити він постарався ще більше знебарвити. Три-Горин буквально водружає надгробну плиту над чоло-століттям, який до того ж ограбував і в особистому житті

Тригорин думає, що й невдале письменство Треп-Лева - зайве підтвердження того, що Треплев іншої долі не гідний: «И ніхто не знає вашого справжнього прізвища, тому що ви друкуєтеся під псевдонімом. Ви таємничі, як Залізна Маска». Інший « таинствен-ности» він у Треплеве й не припускає. Якщо вслушать-ся внимательней у характеристики героїв, в определе-ния, які вони дають один одному, то можна зрозуміти, що Чехов віддає деяку перевагу життєвої по-зиции Треплева.

Життя Треплева богаче й цікавіше того млявого, рутинного життя, що ведуть інші герої, навіть самі одухотворені - Аркадина й Три-Горин. Чехи прагнув висловити свої погляди на пробле-ми мистецтва вустами героїв п’єси. Про мистецтво, а точ-її про літературу й театр, міркують в «Чайку» всі, навіть медик Дорн, що вторгається в область духовної творчості зі своїми незграбними парадоксами. Рас-Судження, головним чином, стосуються п’єси Треплева, що із самого початку зустрічають і сприймають із іронією. Аркадиной здається, що п’єса претензійна, «це щось декадентське».

Граюча в ній головну роль Зарічна дорікає автора в тім, що грати п’єсу важко: «У ній немає живих осіб», «мало дії, одне тільки читання», а в п’єсі неодмінно «повинна бути лю-бовь». Звичайно, є щось претензійне в заяві Треплева. що його спектакль освистали тільки тому, що автор «порушив монополію» і створив п’єсу, не по-хожую на ті, які звикли грати актори

Своє новаторство Треплев ще не довів. Однак Аркадина зрозуміла далеко, що йдуть претензії, Треплева: «Йому хоті-лось повчити нас, як треба писати й що потрібно грати». Зненацька за поховану, здавалося б, п’єсу Треп-Лева заступається далекий від мистецтва Дорн. Він подыма-ется вище свари all so ch. ru 2001 2005 «декадентський марення».

На його думку, Треплев вище й обивательсько-дріб’язкових рад учи-теля Медведенко, що пропонує зіграти на сцені, «як живе наш брат-учитель», і вище Тригорина, відвівши-шегося від оцінок у мистецтві: «Кожний пише так, як хоче і як може». Дорн намагається підтримати Треп-Лева: «Не знаю, бути може, я нічого не розумію або збожеволів, але п’єса мені сподобалася. У ній щось є». Словами Дорна передбачається, що в повсякденному мистецтві Аркадиной і Тригорина більших ідей ні, воно не зачіпає «важливе й вічне».

У п’єсі «Чайку», що розвиває по сюжеті одновре-менно кілька любовних ліній, Чехов хотів не толь-до представити цікаву інтригу але й розвінчати помилкові шляхи духовних шукань героїв, залишаючи свої симпатії на стороні Треплева.