Самохідно-артилерійська установка СУ-76М ( 1943-1945 гг.). Для установки 76-мм пушки на шасі танка Т-70 довелося підсилити його ходову частину й подовжити корпус. Шасі тепер мало шість опорних ковзанок. У передній частині розміщалися відділення керування (ліворуч), трансмісійне (попереду праворуч) і моторне (праворуч за трансмісійним). Бойове відділення СУ-76 перебувало в кормовій частині корпуса, тому паливні баки були перенесені вперед і встановлені по лівому борті. Сидіння механіка-водія виявилося між моторною групою й бензобаками. Моторний агрегат ГАЗ-203 складався зі спарених шестицилиндрових бензинових двигунів по 70 л. с.

Схема бронювання СУ-76М

Бойове відділення являє собою рубання, захищену двома бічними й переднім броньовими аркушами. Рубання відкрите зверху й позаду. На наступних модифікаціях (СУ-76М) задня стінка робилася вище й мала дверцята. Для захисту від непогоди був брезентовий тент-дах.
Пушка ЗИС-3 мала довжину стовбура 41,5 калібрів, клиновий вертикальний затвор, механізм напівавтоматики. Осколково-фугасна граната гармати важила 6,2 кг, а бронебійний снаряд - 6,3 кг. Початкова швидкість бронебійного снаряда - 662 м/сек. Гармата встановлювалася на верстаті за броньовим щитом рубання. Противооткатние пристосування укладені в броньовий кожух. Така установка забезпечувала кути горизонтального наведення по 15 градусів уліво й вправо, а вертикальної - 5 градусів (кут зниження) і 15 градусів (кут піднесення). Боєкомплект складався з 60 унітарних пострілів. Тренований розрахунок міг у мінуту зробити 8-10 прицільних пострілів.
Командир машини розміщався в бойовому рубанні праворуч від знаряддя, навідник - ліворуч, а заряджаючий - позаду. Всі самохідки оснащувалися приймально-передавальною радіостанцією й танковим переговірним пристроєм.
Самохідна установка виявилася цілком маневреної, легко переборювала підйом до 30 градусів, рів до 2 м шириною й вертикальною стінкою - до 65 див.
Незважаючи на істотний недолік - слабке й неповне бронювання - СУ-76 добре зарекомендувала себе на поле бою. Випуск СУ-76 тривав до самого кінця війни, причому рівень його безупинно зростав. Причина полягала в простоті конструкції, а, отже, порівняної легкості виготовлення.
В 1945 році на базі СУ-76 була створена зенітна самохідна установка ЗСУ-37.Вона була призначена для протиповітряної оборони танкових підрозділів на марші й у бої й була збройна автоматичної 37-мм зенітною гарматою, що мала круговий обстріл. Гармата встановлювалася на тумбі в кормовому рубанні, стінки якого були нижче, ніж стінки бойового рубання СУ-76. Скорострільність гармати становила 120 пострілів у мінуту. ЗСУ-37 мала бойову вагу 11,5 т, екіпаж складався із шести чоловік. Інші характеристики залишилися такими ж, як у СУ-76.
Усього по 1945 р. було випущено близько 14300 СУ-76.

САУ СУ-122

15 квітня 1942 року пленум артилерійського комітету Головного артилерійського керування (ГАУ) висловився за створення СУ підтримки піхоти, збройних 76-мм гарматою ЗИС-3 і 122-мм гаубицею М-30 зразка 1938 року. Улітку були випробувані деякі зразки нових самохідок. По постанові ГКО від 19 жовтня 1942 року промисловість повинна була виготовити до 1 грудня досвідчену партію СУ-122. До кінця року промисловість випустила 25 СУ-122. Машина створена КБ Кировского заводу під керівництвом Л.Е. Горлицького . У роботі над СУ-122 брали участь конструктори Л.С. Троянов, М.Н. Щукин і др.

Самохідно-артилерійська установка СУ-122 ( 1942-1943 гг.)

СУ-122 мала повністю закритий броньовий корпус, в амбразурі якого встановлювалася гаубиця М-30. Силова установка, трансмісія, ходова частина, минулого такими ж, як і в Т- 34-76. Горизонтальні кути наведення гаубиці по 10 градусів, піднесення - 26 градусів, зниження - 3 градуси. На останній серії СУ-122 (іноді їх називали СУ-122М) знаряддя встановлювалося в масці.
Перші два артилерійських самохідних полки були спрямовані наприкінці січня 1943 року на Волховский фронт, де взяли участь у боях по прориві блокади Ленінграда. Вони складалися із шести батарей по чотирьох СУ (усього 16 СУ-76 і 8 СУ-122). Досвід боїв показав непридатність СУ для супроводу танків і піхоти. Тому випуск СУ-122 на УЗТМ (усього випущено близько 660 машин) тривав лише до осені 1943 року.

Самохідні установки СУ-85 і СУ-100

Уже в 1943 році стало ясно, що пушка самохідки СУ-76 недостатньо потужна для боротьби з новими німецькими танками. І тоді радянські фахівці швидко створили СУ-85 на шасі Т-34, що залишалася основним засобом боротьби з танками супротивника й безпосередньої підтримки своїх танків до появи СУ-100.

Самохідно-артилерійська установка СУ- 85-II (1943-1944 рр.)

СУ-85 - дітище групи конструкторів на чолі з Л.И. Горлицьким . Самохідка озброювалася гарматою, аналогічної встановленої пізніше на Т- 34-85. Уже восени 1943 року машини взяли участь у боях на Україні. Усього заводи випустили 2650 СУ-85.

Самохідно-артилерійська установка СУ-100 ( 1944-1945 гг.)

Схема бронювання СУ-100

Важкі германські танки з’являлися у всезростаючій кількості. Це зажадало могутнішого їхнього винищувача, що й було досягнуто установкою 100-мм пушки на шасі Т-34. У липні 1944 року самохідки СУ-100 прийняли на озброєння, а у вересні почалося їхнє серійне виробництво замість СУ-85.

Важка самохідна установка СУ-100В (1940 р.)

Схема бронювання СУ-100В

Корпус самохідної установки зварений із броньових плит з більшими кутами нахилу, у частковість, лобовий аркуш під кутом 50 градусів до вертикалі. Товщина лобових аркушів збільшена в порівнянні із СУ-85. Надбудова, у якій перебувало бойове відділення, мала лобовий аркуш, що був продовження аркуша корпуса. Бічні стінки мали нахил в 20 градусів. Праворуч у рубанні розташовувалася командирська башточка, підстава якого виступало за габарити рубання.
100-мм пушка була пристосованим до установки в САУ морським зенітним знаряддям. Бронебійний снаряд на дальності до 1000 м пробивав під прямим кутом броню до 150 мм, що на 60 відсотків вище бронепробивающего дії снаряда СУ-85.
СУ-100 була однієї з найдужчих і кращих самохідних установок другої світової війни. Випуск їх тривав до 1948 року, а потім був налагоджений у Чехословаччині.
Важка самохідна установка СУ-152
Восени 1942 року на Челябінськом Кіровськом заводі конструктори на чолі з Л.С. Трояновим створили самохідну установку СУ-152, а в лютому 1943 року її стали випускати серійно. СУ-152 брали участь у боях на Курській дузі й добре зарекомендували себе в боротьбі з «Тиграми» і «Пантерами», за що солдати прозвали їх «звіробоями».

Схема бронювання СУ-152

СУ-152 виготовили на базі КВ-1С, розмістивши гаубицю-пушку МЛ-20 зі стовбуром довжиною 28,8 калібру, поршневим затвором, на верстаті в повністю броньованому рубанні.
Гармата мала горизонтальні кути наведення по 12°, кут зниження 5° і піднесення 18°. У боєкомплекті, що складається з пострілів роздільного заряджання, були бронебійні (вага 48,8 кг) і осколково-фугасні снаряди (43,5 кг). Їхні початкові швидкості відповідно 600 і 655 м/с , скорострільність досягала 2,4 постріли в мінуту.
Основні характеристики базового танка по рухливості й захищеності збереглися. Усього в 1943-м і початку 1944 року було виготовлено 620 СУ-152.

Важкі самохідні установки ІСУ-122 і ІСУ-152

Pages: 1 2 3