Естетика, принципи реалістичного зображення дійсності. У поезії цей перехід завжди складніший, бо ліричне начало, глибоко емоційне, яскраво образне, може бути романтичним не в плані мистецького напряму, а в плані характеру ліричного героя, в етичному розумінні цього поняття. Романтичне начало було притаманим і живописним творам молодого художника Шевченка, становлення якого відбувалося в період панування романтизму в російському живописі, коли Карл Брюллов, котрий відіграв таку значну роль у житті Шевченка-людини, задавав тон у живопису. Вплив Брюллова помітний у ранніх картинах Шевченка, таких, як славнозвісна «Катерина», як деякі чарівні жіночі портрети. Але все, що Шевченко створив у трагічні роки перебування на засланні, – його акварелі, сепії, малюнки олівцем, – характеризується поглибленням реалістичного відтворення світу, проникненням у духовну сутність людини з усією складністю, точністю соціального бачення. Паралельність творчого розвитку поета й художника дуже виразна, хоча в слові Шевченко стає реалістом раніше, ніж в образотворчому мистецтві. Можливо, через те, що в літературі геніальний хист Кобзаря виявився сильніше. Можливо, що саме тісний зв’язок Шевченка-художника й поета з фольклором був причиною того, що в його малярській творчості романтичне зберігалося довше, ніж у віршах. Образотворче мистецтво аматорів із народу, фольклорне за принципами, їхні картини завжди насичені емоціями, часто піднесено романтичні в зображенні героїв. Вони протягом століть виробили традиційні, канонічні форми. Ця творчість живила як одне з джерел мистецтво Шевченка-художника. «Катерині» можна знайти принципи народної сповідної картини. Фольклорна ж пісня або балада - більш рухливі, динамічні, багатші можливостями жанри, і взагалі образне слово має широкі можливості, ніж намальований образ. Шевченко-поет, спираючися на народно-поетичну творчість, був пов’язаним із духом фольклору, а не з його буквою. Форми народної поезії сприйняті ним цілісно, гармонійно, а не як сукупність прийомів. У ранньому живопису помітні саме окремі, фольклорні прийоми. Це підкреслює тісний зв’язок між образним баченням письменника й художника, коли вони об’єднуються в одній особі.

Треба підкреслити, що іноді часові рамки в окремих мистецьких напрямах не збігаються з літературою. Найбільш яскраві нові ідеї та

Форми раніше виявляються в одному з видів, а згодом поширюються і на інші види. Розвиток образотворчого мистецтва може випереджати літературу, або ж навпаки: якісно нові літературні риси можуть випередити їх появу в інших мистецтвах. Так, на розбіжності в часі трапляємо у певних національних варіантах того чи іншого мистецького напряму.

Т. Г. Шевченко – приклад письменника-художника, коли ми маємо справу з художником, котрий пише або з письменником, який малює, тобто митець з однаковою майстерністю володіє пензлем та пером. Глибока різниця, що існує між зображенням і словом, визначає і вироблення Т. Г. Шевченком спеціальних прийомів «перенесення» з однієї форми естетичної діяльності в іншу. Поет вирішував це питання оригінально, що засвідчує у спогадах М. С. Лєсков, який відвідував його на квартирі в Академії мистецтв: «…квартира Шевченка складалася з однієї дуже вузької кімнати, з одним вікном, перед яким Шевченко-художник за звичаєм працював за мольбертом. Крім стола з естампами, мольбертом і невеличкої канапи, двох дуже простих стільців і бідної ширми в цій кімнаті не було ніякого убрання. За ширмою вузькі двері вели тими ж сходинками на антресолі, що складалися з такої ж кімнати, як і внизу, з одним квадратним вікном до підлоги; тут була спальня і літературний кабінет Шевченка-поета» [5, 205]. Перехід з однієї кімнати в іншу, підкреслює М. С. Лесков, допомагає психологічно перебудуватися, перейти зі сфери словесного мистецтва у світ образотворчого мистецтва й навпаки. Ідеться про відтворення специфіки внутрішнього творчого життя поета-художника в природних формах його буття.

Романтизм, художньо осмисливши повсякденність, виявив умовний характер культурних норм і відкрив можливості їхнього розвитку. Аналіз форм побутового поводження О. С. Пушкіна й Т. Г. Шевченка виявляє цілеспрямовані зусилля щодо формування уявлень про свою подобу й закріплення їх у культурі у вигляді літературних образів і зображень. Особливості оформлення зовнішнього вигляду та манера поведінки в цих випадках були засобом репрезентації соціокуль-турної позиції митця. Автопортретний цикл О. С. Пушкіна надає можливість простежити етапи роботи поета над візуальним складником самообразу. Робота ця набула характеру самостійного творчого завдання, що полягало в пошуках зв’язку між уявленнями про моло-

Дого Пушкіна-романтика й Пушкіна, який уже і як митець, і як людина завершив період захоплення ідеями романтизму. Професійний автопортрет та самозображення митця-аматора, отже, виявляють спільні функції – репрезентують автора (літератора й живописця) як персонажа романтичної культури.

Отже, вивчення динаміки взаємозв’язку та взаємопереходу у творчості Т. Г. Шевченка й О. С. Пушкіна літератури та образотворчого мистецтва дасть змогу краще зрозуміти закономірності відтворення в їхньому мистецтві реальної історичної дійсності. Накреслена схема взаємодії різних видів мистецтва у творчості митця, звичайно, має загальний характер і потребує конкретизації. Така робота дасть змогу глибше зануритись у сутність важливого й актуального питання про типи та форми взаємозв’язку літератури й живопису.

Аналіз історичної традиції в галузі вивчення української та російської художньої культури першої половини ХІХ ст. виявить її націленість на рівнобіжне дослідження явищ, що є відображенням впливу ідей європейського романтизму в кожній із національних культур.

Ольга Біличенко

Література

1. Алексеев М. П. Взаимодействие литературы с другими видами искусства как предмет научного изучения.– М.: Наука, 1996.– 210 с.

2. Альфонсов В. И. Слова и краски.– М.: Наука, 1996.– 560 с.

3. Дмитриева Н. Изображение и слово.– М.: Наука, 1992.– 600 с.

4. Дурылин С. Н. Об искусстве.– М.: Наука, 1989.– 700 с.

5. Лесков Н. С. Собрание сочинений: В 11-ти т.– М.: Худож. лит., 1976.– Т. 3.– 333 с.

6. Манро Т. Мистецтво слова і пензля.– К.: Дніпро, 1992.– 300 с.

7. Пигарев Г. В. Литература и изобразительное искусство (XVIII – первая половина XIX в.).– М.: Наука, 1990.– 640 с.

8. Шахова К. О. Образотворче мистецтво і література.– К.: Дніпро,1987.–194 с.

Pages: 1 2 3