«Кавказ» був написаний Т. Шевченком у Переяславі 1845 p., автограф твору міститься в альбомі «Три літа». Традиційне визначення жанру «Кавказу» як поеми зумовлене відносно великим розміром і суспільним значенням твору. Таке визначення, проте, можна прийняти лише умовно, адже твір не має сюжету, у ньому відсутні дійові особи, що не є характерним для поеми як жанру. «Кавказ» — індивідуальна лірико-сатирична жанрова форма, близька водночас і до інвективи, і до медитації, і до героїчної оди.

Твір присвячено другові поета, Якову де Бальмену, який загинув під час загарбницької війни Росії за приєднання Кавказу.

Історична довідка. Яків де Бальмен (28(16).07.1813 — 26(14).07.1845) — військовик, художник, літератор. З 1843 р. — ад’ютант начальника штабу 5-го піхотного корпусу в м. Одеса. У 1844—1845 рр. — на Кавказькій війні. Загинув у Даргинському поході (тіло не знайдено).

Писав прозу різними мовами — російською, французькою і, частково, українською (за словами М. Костомарова, скомпонував «Подністрянку»). Вів щоденники, зокрема під час подорожі Кримом 1842 р. витворив альбоми власних малюнків.

Приятелював із Т. Шевченком, уклав і проілюстрував рукописну збірку його віршів у польській транслітерації (спільно з Михайлом Башиловим).

Головна тема твору — осудження війни царизму на Кавказі — дала Шевченкові змогу створити сатиру на політичні, соціальні й ідеологічні основи царської Росії: самодержавство, кріпосництво, церковників. Водночас «Кавказ» розгортає й позитивну тему — прославлення боротьби за свободу.

Основним геросм твору є кавказькі народи, які намагається закути в ланцюги неволі російське самодержавство. Віра в їх безсмертя й непереможність найповніше виявилася в символічному образі нескореного Прометея — титана з грецької міфології. Проводячи цю паралель, поет висловлює думку, що вільного народу ніколи не уярмити, він нездоланний і відроджується знову й знову, як серце Про-метея.

Образ загарбника поет змалював нищівними засобами сатири: (це хорти, гончі й псарі, в одному ряду з якими стоять і «батюшки-царі»), іронії («Ми навчим, // Почому хліб і сіль почім!»), сарказму:

У нас навчіться! В нас дери,

Дери та дай,

І просто врай,

Хоч і рідню всю забери!

Композиційно «Кавказ» — це розгорнутий ліричний монолог, звернений послідовно до кількох умовних адресатів — до Бога, народів Кавказу, до правлячого класу, до Христа, знову до кавказців, до Якова де Бальмена. Твір починається мотивом залитого кров’ю Кавказу. Поет стверджує непереможність народу, який захищає свою волю, свою землю (образ Прометея). Центральна частина твору — так званий уявний монолог загарбника, звернений до горців, написаний Т. Шевченком з найвищою мірою іронії та сарказму. Сатиричні удари спрямовані проти деспотизму («У нас же й світа як на те — // Одна Сибір неісходима…»), національного гноблення («На всіх язиках все мовчить…»), кріпосництва («Продаєм // або у карти програєм // Людей…»), церкви як ідеологічної служниці царизму («За кражу, за войну, за кров, -// Щоб братню кров пролити просять, //І потім в дар тобі приносять / 3 пожару вкрадений покров!!.»). Виправдовуючи свої загарбницькі д ї, російський завойовник намагається пояснити їх тим, що несе темним народам Кавказу світло цивілізації, різні блага, сам же не хоче мати ніякої вигоди із цього. Проте сам же загарбник неначе прохоплюється, які «блага» він може дати завойованим народам: тюрми, Сибір неісходиму та ще чурек їхній їм же кинуть, «як тій собаці», та їхню саклю їм же й подарувать Для ілюстрації авторської позиції дуже органічно введені оригінальні елементи:

• прозорі натяки на історію біблійного царя Давида:

У нас Святую Біблію читає Святий чернець і научає, Що цар якийсь-то свині пас Та дружню жінку взяв до себе, А друга вбив. Тепер на небі. От бачите, які у нас сидять на небі!

• оцінка діяльності французьких просвітителів:

… чого-то ми не вмієм? І зорі лічим, гречку сієм, Французів лаєм. подвійні стандарти стосовно простих людей:

Продаєм Або у карти програєм Людей… не негрів… а таких Таки хрещених… нопр о с тих. Ми не гішпани: крий нас, Боже, Щоб крадене перекупать…

Осмисливши, хто є справжнім винуватцем загибелі Якова де Бальмена, а також тисяч «людей муштрованих», що полягли на тій війні, Т. Шевченко підтримує народи Кавказу в цій жорстокій, нерівній боротьбі за свободу:

Борітеся — поборете! Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава I воля святая!

Твір закінчується зверненням до Якова де Бальмена, яке має і глибоко ліричне звучання, і пряме звинувачення завойовнику й катові народів:

І тебе загнали, мій друже єдиний,

Мій Якове добрий! Не за Україну,

А за Ті ката довелось пролить

Кров добру, не чорну. Довелось запить

З московської чаші московську отруту!

«Кавказ» — се огниста інвектива проти «темного царства» зі становища загальнолюдського, се, може, найкраще свідоцтво могутнього, всеобіймаючого, щиролюдського почуття нашого поета», — писав І. Франко про цей твір Т. Шевченка.

Збережи - » Історична довідка. «Кавказ» . З'явився готовий твір.