Пройшло один молодика. Давно вже Нао минув савану, просуваючись увесь час на південь. Тепер він проходив через ліс. Ліс здавався нескінченним. Зрідка попадалися галявини, озера, болота й скелі. Ліс те опускався в балки, то знову піднімався на пагорби, породжуючи всі види рослин, всі різновиди тварин. У ньому можна було зустріти тигра, жовтий лев, леопарда, лісову людину, що жив уединенно з декількома самками, більше сильний, чим звичайні люди. У лісі водилися гієни, вовки, кабани, лані, кози, муфлони, носороги у важкому панцирі й навіть левах-велетнях, що зустрічаються усе рідше й рідше; вимирання цієї породи почалося вже сотні століть тому назад. Зустрічався там і мамонт, згубник дерев; перебування його в лісі було більше спустошливим, ніж циклони й повені

У цьому страшному місці уламри виявили достаток їжі; але вони знали прекрасно, що й самі вони представляють собою ласий видобуток для м’ясоїдних тварин. Тому вони просувалися з великою обережністю, трикутником, щоб володіти можливо більшим простором. Удень загострені почуття охороняли їх від небезпек, до того ж найбільш страшні вороги полювали лише з настанням темряви. При денному світлі ока хижаків бачать гірше, ніж ока людини, але зате нюхом люди уступали вовкам. На щастя, у лісі, рясному видобутком, вовкам не було потреби полювати за такими сильними тваринами, як люди. Могутній печерний ведмідь майже ніколи не нападав на тварин, хіба тільки в тому випадку, коли був дуже голодний; будучи травоїдним, він знаходив, чим угамувати мирно, без боротьби, свою ненажерливість. Сірого ж ведмедя, що тільки випадково попадався за межами холодної смуги, можна було бачити лише видали

Проте дні уламров були повні тривог, ночі - небезпек. Вони з великою обережністю вибирали місця для нічлігу; розташовувалися в притулок задовго до заходу сонця, часто ночували в печерах, інший раз укривалися серед пнів або в густих ямах, перепиняючи доступ до свого нічлігу безліччю всяких перешкод

Найбільше вони страждали від відсутності вогню. У безмісячні ночі їм здавалося, що вони назавжди поринули в морок, що навалювався на них огромною вагою й поглинав їх цілком. По ночах вони подовгу вдивлялися в хащу лісу, немов сподіваючись побачити в його клітці полум’я, що пожирає сухі гілки, але вони бачили лише миготливі, далекі вогники зірок або ока тварин. І тоді їх охоплювало почуття безпорадності й самітності

Бути може, вони менше страждали б у своїй орді, серед юрби, що шумить навколо них, але ця повна, безмежна самітність змушувала стискуватися їх серця

Нарешті ліс розступився. Країна дерев залишилася на заході, на сході ж розкинулася рівнина із заростями, з острівцями дерев. Трава захищала свої володіння від більших рослин за допомогою зубрів, оленів, коней, джигетаев, які общипували молоді втечі дерев. По рівнині протікала ріка, обрамлена сріблистими тополями, вербами, осиками, вільхою й очеретом; кілька валунів, що залишилися від льодовикового періоду, нагромаджувалися в ній рудуватою масою. Хоча день ще був у розпалі, довгі тіні перетинали рівнину

Уламри з недовірою розглядали місцевість, вона була небезпечна: по вечорах сюди на водопій повинні були стікатися численні хижаки. Тому вони поспішили напитися. Потім зайнялися пошуками безпечного нічлігу. Розкидані подекуди камені не могли їм служити достатнім притулком. Правда, деякі з них лежали купами, але їх довелося б довго зміцнювати. Молодих воїнів охопило розпач, і вони вже вирішили було повернутися в ліс, як раптом Нам побачив величезні валуни, що лежать дуже близько друг від друга: два з них стикалися верхівками, образуя усередині печеру із чотирма отворами. Через три із цих отворів могли проникнути тільки дрібні тварини: вовк, собака, пантера, через четверте міг пролізти людина; але воно було недоступно для великих хижаків, начебто ведмедів, леви й тигрів

Отже, уламри знайшли притулок більше надійне, чим всі ті, що зустрічалися їм дотепер, тому що камені були так важкі й так міцно складені, що ціле череда мамонтів не змоглася б їх зрушити з місця. У печері сміло могли вкритися десять чоловік. Уламри були раді цій знахідці. Уперше за увесь час їхнього шляху вони могли спокійно провести ніч, не побоюючись нападу. Підкріпившись сирим м’ясом молодого оленя й горіхами, набраними в лісі, вони зайнялися оглядом місцевості. Трохи ланей і кози пройшли на водопій; з войовничим лементом злітали ворони; у хмарах ширяв орел; стрибнула рись у погоні за чирком; у верболозі нечутно крався леопард. Незабаром тінь покрила савану; сонце гаснуло за деревами, як величезне кругле багаття; наближався час, коли хижаки виходять на видобуток. Але поки їх ще не було видно.

Чувся неясний шум - це поодинці або зграйками співали птаха, вони співали радісний гімн сонцю й гімн страху й суму лиховісної ночі

З лісу вийшов бізон. Куди він направляється?! Чому один? Чи поспішав він до череди або біг куди потрапило, переслідуваний ворогами? Уламрам це було байдуже; їх охопила спрага видобутку. Мисливці їхнього племені ніколи не нападали на череду бізонів, вони вистежували одинаків - слабких і поранених

Нао із глухим бурчанням піднявся із землі. Перемога над бізоном була не менш славної, чим над будь-яким великим хижаком. У Нао прокинувся інстинкт мисливця. Його запал зростав у міру наближення звіра. Але в цей же час у ньому заговорив інший інстинкт, що вимагав не знищувати без потреби запаси їжі: адже свіже м’ясо було в них уже удосталь. Згадавши про свою перемогу над ведмедем, Нао вирішив, що вуж не так великий заслуга перемогти бізона. Він опустив дротик, відмовившись від полювання, на якій він міг тільки зіпсувати свою зброю. І бізон повільно пройшов повз нього креке.

Раптом воїни підняли голів, вони зачули наближення небезпеки. Сумнів тривав недовго. Нам і Гав, за знаком вождя, сковзнули під камені. Нао сам пішов за ними. З лісу з’явився большерогий олень (Meqaceros). Тварина мчалася із запаморочливою швидкістю. Його голова з більшими рогами була закинута назад, з губ капала піна, змішана із кров’ю, ноги згиналися, як галузі в буру. Слідом за оленем з лісу вискочив тигр. Сильний, із гнучкою спиною, він рухався величезними стрибками до двадцяти ліктів кожний. Здавалося, що він не біжить, а сковзає в повітрі. Стосуючись землі, він весь стискувався, зосереджуючи сили для нового зльоту. Було видно, що хижак незабаром наздожене оленя. Той мчався неспинно, роблячи короткі, що всеубистряются перегони. Він біг здалеку й був стомлений, у той час як тигр тільки що вийшов на

полювання зі свіжими силами

- Тигр схопить великого оленя! - сказав Нам тремтячої від хвилювання голосом

Нао, з азартом следивший за цією погонею, відповів:

- Великий олень невтомний!

Неподалік від ріки олень на мить призупинився, але потім, напруживши всі сили, знову пустився у втечу. Обоє тварин бігли тепер з однаковою швидкістю, але незабаром стрибки тигра скоротилися. Він, безсумнівно, відмовився б від переслідувань, якби не близькість ріки. Він сподівався під час переправи наздогнати оленя, що був від нього на відстані п’ятдесяти ліктів. Тигр кинувся у воду й швидко поплив. Однак олень не уступав йому у швидкості. Це був рішучий момент. Ріка була неширока, і олень швидко неї переплив. Перед ним був крутий берег. Поки він буде на нього підніматися, тигр його наздожене й схопить. Олень це зрозумів і повернув убік, у напрямку до пологої обмілини мису. На це пішло кілька зайвих митей, під час яких тигр встиг скоротити їхню відстань, що розділяла. Олень не встиг відбігти й двадцяти ліктів, як тигр, у свою чергу, досяг берега й зробив перший стрибок

Однак він занадто поквапився, спіткнувся й упав. Це врятувало оленя. Подальша погоня була марна. Тигр це зрозумів. Він згадав об промелькнувшем перед його очами бізоні й, кинувшись у воду, поплив назад. Бізон був ще видний…

Під час погоні він відступив до лісу. Побачивши, що тигр його не переслідує, а навпаки, від нього віддаляється, він у замішанні сповільнив свій біг. У цей час він відчув якийсь новий небезпечний захід. Він витягнув шию й злякано заметався, відшукуючи найбільш безпечний шлях. Таким чином, він опинився неподалік від валунів, де вкривалися уламри; запах людських випарів нагадав йому про зіткнення, коли він, ще молод і незміцнілий, був поранений каменем; бізон вирішив згорнути й із цього шляхи

Pages: 1 2 3 4 5