Парадигматичний підхід до вивчення багатоаспектних синтаксичних явищ дозволяє вивчити системні видозміни і співвідношення формальних класів. Проблема парадигматики спонукального речення є актуальною, оскільки на сучасному етапі так і не з’ясовані межі імперативних та спонукальних речень, відсутній ґрунтовний аналіз відтворення значення спонукальності у формально неспонукальних конструкціях, відсутній системний аналіз парадигми спонукального речення.

Учення про парадигму речення сформувалося порівняно недавно (наприкінці 60-х років ХХ ст.). Термін „парадигма” вживають у двох основних значеннях – у вузькому, коли розуміння парадигми речення пов’язане з видозмінами формальної організації речення, та широкому, коли під парадигмою розуміють широке коло синтаксичних явищ, кількість яких і взаємозв’язки між ними лінгвісти висвітлюють по-різному [Вихованець 1993, с.158-159]. У вузькому розумінні парадигма речення репрезентується тільки внутрішньосхемними перетвореннями в межах тієї самої структурної схеми речення, тобто такими видозмінами, які не змінюють структурної схеми речення. У широкому розумінні поняття парадигми пов’язується з різноманітними трансформаційними процесами, які виявляються не стільки у внутрішьосхемних, скільки у міжсхемних перетвореннях.

З-поміж парадигматичних видозмін речення вирізняються дериваційні видозміни, які утворюють Дериваційну парадигму Речення. У цій парадигмі, по-перше, має бути вихідна і похідна одиниці. По-друге, вихідна і похідна одиниці відображають той самий фрагмент дійсності, якусь тотожну ситуацію. Так, до дериваційної парадигми зараховують модифікаційні та трансформаційні видозміни [Вихованець 1993; Мірченко 2005; Шульжук 2004].

На сьогодні широке витлумачення парадигми спричиняє зацікавленню дериваційними процесами [Мірченко 2005], продуктивно використовується при побудові моделей речення [Ситар 2004].

У статті міститься спроба встановити парадигматику українського спонукального речення. Досягнути цієї мети видавалось за можливе при розв’язанні таких завдань, як-от:

1) встановити межі спонукального та імперативного речення;

2) виявити парадигму спонукального речення;

3) простежити корелятивність / некорелятивність системи парадигм спонукального речення та імперативного.

Спонукальним реченням Вважаємо будь-яке речення, якому властива семантика спонукання. Семантика спонукання є комплексною величиною і складається з таких трьох семантичних компонентів: 1) апелятивність (зверненість мовлення до другої особи / осіб); 2) оцінка (носій різноманітних спонукальних значень – від наказу до побажання); 3) дієвість (значення дії) [Мусатова 2005].

Фактичний матеріал добирався методом суцільної вибірки з творів сучасних українських письменників. До спонукальних зараховувались будь-які конструкції, що сприймались мовцями як спонукання до дії. Ми намагались подолати суб’єктивність застосування семантичного критерію за допомогою консультацій з іншими мовцями, в тому числі з філологами. Перші результати орієнтовного аналізу показали, що найтиповішою формою спонукання до дії виступає граматична форма наказового способу другої особи однини чи множини. Так, у 200 дібраних спонукальних висловленнях містяться 164 дієслова у формі наказового способу, вживаних у спонукальному значенні. Але, по-перше, форми наказового способу не завжди вживаються саме у спонукальному значенні: Це отут Сиди, отут невідомо чого Чекай. І якийсь хтось прийде, аби поділитися історією свого існування (Б. Жолдак. Доп’ю). Принагідно зауважимо, що деякі дослідники подібні форми відносять до форм повиннісного способу [Шведова 1976], хоча питання про повиннісний спосіб неоднозначне [Романюк 1999], і ми не виділяємо таких форм у парадигмі способу, оскільки вважаємо, що це окремий випадок наказового способу. По-друге, спонукальне значення виявляють також речення, які не містять дієслова в наказовому способі: От я під’їхав по-справжньому і так само сказав: - Тпру! (Б. Жолдак. Литка). Стоять! (Б. Жолдак. Щастя). Така нетотожність дієслівних форм наказового способу та форм спонукальності зумовлює розмежування понять спонукального та імперативного речення. Імперативним Вважаємо таке речення, яке містить дієслівну форму в наказовому способі на позначення дії, зверненість мовлення до другої особи / осіб – апелятивність, оцінку як втілення наказового значення спонукальності, наприклад: — Ану, пане дяче, завертай до школи і сиди там пацючком, поки тебе, обіясника, до суду не покличуть (В. Шевчук. Срібне молоко). Імперативне речення зберігає всі три компоненти семантики спонукального речення (апелятивність, дієвість, оцінка), тому виступає типовим спонукальним реченням. Постає питання про корелятивність / некорелятивність імперативного та спонукального речення. Вирішити це питання можна за допомогою встановлення парадигми спонукального речення.

Спробуємо відтворити парадигму спонукального речення На перехресті ліворуч! (О. Кононенко. Вбивач бичків). Присудок речення пропущений, тому будемо відтворювати всі можливі граматичні форми:

Док. Вид:

На перехресті поверни ліворуч – наказ. сп., Док. вид

На перехресті повернеш ліворуч – дійсн. сп., Майб. час, док. вид

На перехресті повернув (негайно) ліворуч – дійсн. сп., мин. Час

На перехресті повернув був ліворуч – дійсн. сп., Давномин. час, док. вид

Ти б повернув на перехресті ліворуч – умовн. сп., Док. вид

Недок. Вид:

На перехресті повертай ліворуч – наказ. сп., Недок. вид На перехресті повертаєш ліворуч – дійсн. сп., теп. Час, недок. вид На перехресті повертатимеш ліворуч – дійсн. сп., Майб. час, недок. вид

* На перехресті повертав ліворуч – дійсн. сп., мин. Час, недок. вид

* На перехресті повертав був ліворуч – дійсн. сп., Давномин. час, недок. вид

Ти б повертав на перехресті ліворуч – умовн. сп., Недок. вид

Як бачимо, імперативне речення входить до парадигми спонукального: На перехресті поверни ліворуч,

Отже є поняттям вужчим. Парадигма спонукального та імперативного речення збігаються у сфері видо-способово-часових перетворень імперативного речення, що свідчить про тотожність граматичної парадигми спонукального речення та парадигми імперативного речення. Але поняття парадигми спонукального речення не можна звести до граматичних перетворень предикативної основи речення.

Утворення варіативних форм граматичної парадигми подекуди обмежується лексико-граматичними властивостями самого дієслова та властивостями інваріантного значення спонукальності – наказовості. Так, значення наказовості несумісне із позначенням дії, яка відбувається постійно, за будь-яких умов, триває безмежно [Молчанова 1977, с. 18]. Не можуть бути спонукальними дієслова на позначення дії, яка не може бути виконана адресатом, дії ненавмисного характеру, нецілеспрямовані дії [Молчанова 1977, с.8], наприклад, дієслова, що позначають явища природи: Дощити; відношення власності: Належати І т. ін.

З-поміж наведених нами компонентів парадигми можна виділити форми Часової парадигми, яка визначає час у стосунку до моменту мовлення. Інваріантним значенням для форм парадигми спонукального речення виступає значення форми наказового способу 2-ої особи одн. або мн., яке асоціюється або із значенням теперішнього часу, що реалізується в момент мовлення, або майбутнього, яке може реалізуватися після моменту мовлення [Мірченко 2005, с.14]. Тому значення минулого часу реалізується у сфері спонукальності спорадично, із додатковим значенням вимоги дії (Повернув, повернув був), до того ж обмеження щодо використання минулого та давноминулого часу зумовлене лексико-граматичними властивостями дієслова, яке позначає початок дії. Ми не знайшли маркованих форм (*) серед дібраного фактичного матеріалу і вважаємо неможливим вживання таких у спонукальному значенні. Ми пов’язуємо таке явище із нашаруванням парадигми виду. Так, актуально-динамічне чи конкретно-процесне значення характеризує дію з середини її перебігу, що суперечить значенню дієслова „Повертай” як неповторюваної дії та такої, що не може тривати довго. Це ускладнює використання всіх форм часової парадигми в недоконаному виді. Найуживанішими з форм дійсного способу виступають форми:

Pages: 1 2 3

Збережи - » ПАРАДИГМАТИКА УКРАЇНСЬКОГО СПОНУКАЛЬНОГО РЕЧЕННЯ . З'явився готовий твір.