Отже, я знову відкриваю “Євгенія Онєгіна” (слово “відкриваю” тут звучить подвійно: воно ставиться й до книги, і до самого добутку, що, напевно, можна відкривати для себе все життя). Зненацька я розумію, що збираюся не читати, а слухати натхненне оповідання свого старого друга - Автора. Хто він? Сторонній спостерігач або зацікавлена особа? Його біографія почасти збігається з пушкінської, але чи можна вважати це прямим зв’язком поета з його ліричним героєм? Скоріше, немає: зв’язок персонажа роману й реального прототипу завжди дуже складна. Пушкіна поступово відокремлює образ Автора - і від власної особистості, і від образа головного героя. Автор, яким він з’являється в численних “ліричних відступах” (які поступово вибудовуються в особливу сюжетну лінію), пов’язаний з Онєгіним дружніми узами, але чим вище, тим менше збігається з ним у смаках, пристрастях, поглядах. Автор такий же повноправний учасник подій, як Євгеній Онєгін, Тетяна, Ленский. Дія роману розвертається із зими 1819 до весни 1825 року (тобто до відомих історичних подій). Час же створення роману визначено іншими тимчасовими рамками: 1823-1830 роки. Таким чином, стає очевидним, наскільки життєвий шлях Автора відрізняється від долі його героя. Із численних натяків, розсипаних по тексту першого розділу, можна укласти, що Автор перетерпів якусь мінливість долі, що він гнаний і, можливо, заслане (оповідання про рідний Петербург ведеться крізь серпанок розлуки). З Онєгіним його ріднить почуття розчарування: “младые дні” його неслися у вихрі світла; життя було поділено між театром і балами; стрункі ніжки надихали його, але - на жаль! - про це доводиться лише згадувати:

Головний герой роману - Євгеній Онєгін. Чому Пушкін звернув на нього увага? Я думаю, що такі люди, як Онєгін, оточували його. Чимсь вони відрізнялися від нього, чимсь були схожі. Згадаємо виховання Євгенія:

Monsieur l'Abbe, француз убогої,

Щоб не змучилося дитя,

А. С.Пушкін приступився до роботи над «Капітанською дочкою» в 1833 році й закінчив її в 1836 році. В останні роки життя письменника тема селянського повстання була однієї із центральних у його творчості, можливо, тому, що в 30-е роки зросла кількість селянських бунтів і збурювань, спрямованих, насамперед, проти кріпосництва. Ще в 1824 році Пушкін замислюється про роль народу в історії Росії. У драмі «Борис Годунов» поет піднімає важливу проблем}’ - проблему народу й влади. Потім він знову торкається цієї теми в незакінченій повісті «Історія села Горюхина» і продовжує її в Дубровском».

Коли відкриваєш навмання книжку бунинских віршів, ліниво перебираючи очами рядка, і знайомі образи як завжди гарні й свіжі, начебто вперше зустрічаєш їх: і смуток, розлитий на заході, і “ліс, точно терем писаний”, і прості, але глибокі й звучні рими - “весна - смутний”, “день - сіл”, “підведення - воля”, здається, що нічого вже краще не може бути. Хіба здатна проза виразити подібне? І квіти, і джмелі, і трава, і колосся, И лазур, і полуденна спека… Строк настане - Господь сина блудного запитає: “ чиБув щасливий ти в житті земний?” І забудеться все - згадаю тільки от ці Полеві шляху меж колось і трав - И від сладостных зліз не встигну відповісти, До милосердних колін припавши. Звідки їй, прозі, набрати стільки музики й чаклунства

Доля закинула парубка на службу в загублену Білогірську міцність. Петро спершу розчарувався, тому що тут неможливо було стати героєм, не було це схожо й на «верх благополуччя людського». Але незабаром Гринев звикає до спокійного життя в міцності й навіть починає любити її за розміреність, неквапливість. Приходить до Гриневу й теперішня любов - до дочки капітана Миронова.