Моя лірика жива однією великою любов’ю - любов’ю до Батьківщини. Почуття Батьківщини - основне в моїй творчості. С. Єсенін Так визначив Єсенін лейтмотив своєї поезії. Колись говорили, що людина у своєму житті тримає п’ять коней: чотири зухвалих - дитинства, отроцтво, юність, зрілість - і одна слухняного - старість. У Сергія Єсеніна було тільки чотири коні: п’ятого - старість - йому мати не довелось.

Дві дати: 21 вересня 1895 року; 28 грудня 1925 року. Перша - народження, друга - смерті Єсеніна. Мені подобаються його вірші про природу, про батьківщину, про матір. От уже вечір

Роса Блищить на кропиві. Я коштую в дороги, Притулившись до верби. У цьому й багатьох інших віршах Сергія Єсеніна тягне до себе дорога. Дорога, шлях - синоніми руху, мандрівництва: «По дорозі йдуть прочанки…» Мені здається, що поет почуває себе мандрівником: Утомився я жити в рідному краї В тузі за гречаними просторами, Покину хатину мою, Піду бродягою й злодієм

До Єсеніна можна віднести слова М. Пришвіна: «…Я йшов шляхом всіх наших найбільших письменників, ішов мандрівником у російському народі, прислухаючись до його говору». Для віршів Єсеніна характерне використання метафори. Наприклад, він у багатьох віршах порівнює: берізки - «свічі», верби - «лагідні черниці», «пригорюнились дівчини-їли». Також дуже часто в його віршах зустрічаються кольори: синій, голубой і золотий

Наприклад: «Широко синіє тиха ріка», «Низький будинок із блакитними ставнями…», «Золоті далекі далечіні!» У важкі мінути його серце тяглося до батьківського вогнища. Багато російських поетів не раз писали задушевні рядки про матерів, але мені здається, що есенинские вірша можна назвати самими зворушливими визнаннями в любові «милій, рідній бабусі». Його рядки повні пронизливої сердечності

Ти жива ще, моя бабуся? Живий і я. Привіт тобі, привіт! Нехай струменіє над твоєю хатинкою Те вечірнє несказанне світло

З ніжністю й жалем поет ставиться до всіх живих істот. «…Я дуже люблю всяку звірину», - зізнався він Максимові Горькому, а в одному вірші полушутя-полусерьезно упустив: «Для звірів приятель я гарний…» Йому як би відкриті «душі тварин», він розуміє їхнього почуття, переживання. «Дай, Джим, на щастя лапу мені…» - всі твори на a l l soch © 2005 починає Єсенін вірш «Собаці Качалова», і от уже, здавалося б, жартівлива розмова з ласкавим щеням переходить у міркування про складності життя, людських відносин: «Адже ти не знаєш, що таке життя. Не знаєш ти, що жити на світі коштує».

Багатьом читачам відомі вірші: «Пісня про собаку», «Корова», «Лисиця». Мені здається, що за цими віршами бачиться людський сум, людське горе. Тому в роки Другої світової війни есенинская «Пісня про собаку» була супутницею італійських партизанів і не раз звучала в неяскравих нічних багать, що зігрівали друзів легендарного рязанца Федора Полєтаєва. Я по першому снігу бреду, У серце конвалії спаленілих сил… - У вірші «Я по першому снігу бреду…

», написаному в 1917 році, і народжується відчуття щиросердечної чистоти, внутрішнього підйому. Вірш наповнений світлим відчуттям приходу нового, небувалого. Адже неспроста ж і засніжена рівнина здається незвичайною: Може, замість зими на полях Це лебеді сіли на луг. В «Перетворенні» поет радується «світлому гостеві» - цей образ він співвідносить із революцією, коли «під плугом бури реве земля». «Новий сівач бреде по полях, нові зерна кидає в бразды» - як просто й зримо переданий творчий дух революції

Зійди, з’явися нам, червоний кінь! Впряжся в землі голоблі. Червоний кінь - уособлення молодості, молодої сили, здатної на дії всесвітнього розмаху. Великого відновлення з нетерпінням чекає новоявлений «пророк Єсенін Сергій».

Він хоче бачити блакитну країну Инонию, край селянського достатку й благополуччя, край, де живе «божество живих». У травні 1922 року разом з Айседорой Дункан Сергій Єсенін відправився за кордон. Там він написав цикл віршів «Москва шинкарська». «Слова болять», - сказав Маяковський. За ними - страждання душі чистої й ніжної, легкоранимой.

«Молю Бога, не вмерти душею й любов’ю до мого мистецтва, - писав Єсенін з Нью-Йорка в Москву. - …У Росії краще було їсти очами дим, плакати від нього, але тільки б не тут, не тут». Вся Америка - жадібна впасти

Але Росія… от це брила… Ми бачимо, як ненависна Єсеніну життя за кордоном, як тужить він по батьківщині, по Росії. Об Русь - малинове поле И синь, що впала в ріку, - Люблю до радості й болю Твою озерну тугу. Одне з найсильніших якостей есенинской лірики - глибоке почуття любові кродине.

Образ батьківщини з’являється насамперед у картинах рідного пейзажу, виконаних у ніжних, романтично піднятих фарбах. Поет бачить польову Росію в радісному весняному оздобленні, з пахучими літніми квітами й травами, з бездонноюою синявим небес, зі звивистими ріками, веселими гаями, з малиновими заходами й морозними зоряними ночами. Він уміє передати не тільки багатство й красу російської природи, але й світовідчування, сыновнюю любов російської людини до своєї землі

Сергій Єсенін насамперед - співак Русі, і в його віршах, по-російському щирих і відвертих, ми відчуваємо биття неспокійного, ніжного серця. «У них російський дух, у них Руссю пахне». Вірші Сергія Єсеніна дуже музичні. На вірші Єсеніна написано багато музичних добутків

Творчість Сергія Олександровича Єсеніна, неповторно яскрав і глибоке, нині міцно ввійшло в нашу літературу й має величезний успіх у численного читача. Вірші поета повні серцевої теплоти й щирості, жагучої любові до безмежних просторів рідних полів, «невичерпний сум» яких умів він так емоційно й так лунко передавати. Із задоволенням беру томик віршів Єсеніна, із хвилюванням відкриваю й зачитуюся до глибокої ночі